Застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо військовослужбовців у практиці ККС ВС, - коментар Касаційного кримінального суду

19:00, 4 лютого 2024
«Судово-юридична газета» звернулася за коментарем до Касаційного кримінального суду щодо обставин, які враховуються Верховним Судом при ухваленні рішень стосовно неможливості звільнення військовослужбовців від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 Кримінального кодексу України.
Застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо військовослужбовців у практиці ККС ВС, - коментар Касаційного кримінального суду
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Як писала «Судово-юридична газета», 13 грудня 2022 року Верховна Рада ухвалила в цілому Закон №2839-IX (законопроект 8271), яким фактично була обмежена судова дискреція, за якою суди могли призначати більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, за низку військових злочинів. Зокрема, у судів «забрали» дискрецію у справах про самовільне залишення військової частини або місця служби. Аналогічне обмеження для судів встановили щодо можливості звільнити військовослужбовця від покарання з випробуванням. Фактично відповідні злочини прирівняли до корупційних.

Так, у статті 69 КК визначили, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті – крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403405407408429 КК (за невиконання наказу начальника, погрозу або насильство щодо начальника, самовільне залишення військової частини або місця служби, дезертирство та самовільне залишення поля бою або відмову діяти зброєю), вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці тощо.

Аналогічно законодавець «прирівняв» військовослужбовців до корупціонерів у статті 75 Кримінального кодексу, встановивши неможливість звільнення від відбування покарання з випробуванням за вищевказаними п’ятьма статтями КК.

Петиція про те, щоб ветувати відповідний законопроект №8271 щодо посилення покарання військовослужбовців набрала майже 35 тисяч голосів при 25 тисячах необхідних. Однак він набув чинності. Згодом окремі народні депутати заявили, що даний законопроект не є досконалим, а голова Комітету ВР з питань правоохоронної діяльності Сергій Іонушас пообіцяв уважно стежити за ситуацією. Депутати не виключали, що з часом законопроект буде переглянуто, втім, наразі ці жорсткі норми залишаються чинними.

Нещодавно «Судово-юридична газета» описувала справу №333/4532/22, яку розглянув Верховний Суд, за обставинами якої військовослужбовець у березні 2022 року за власною волею пішов у ЗСУ, отримав дві контузії, потрапив до лікарні, але вчасно не повернувся на службу. Місцевий вирішив призначити 5 років позбавлення волі з випробуванням, але апеляційний суд таке умовне покарання скасував.

Оскільки такі справи непоодинокі, «Судово-юридична газета» звернулася за коментарем до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо обставин, які враховуються Верховним Судом при ухваленні рішень стосовно неможливості звільнення військовослужбовців від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 Кримінального кодексу України.

У Касаційному кримінальному суді Верховного Суду дане питання прокоментували наступним чином.

«Вирішення питання про застосування передбаченого статтею 75 КК інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням належить до дискреційних повноважень суду та є його правом, а не обов’язком.

ККС ВС неодноразово наголошував, що інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови й підстави, визначені статтею 75 КК.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене в мотивованому висновку, про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв’язки; посткримінальна поведінка; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які перебувають на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.

У кожному конкретному кримінальному провадженні суд, оцінюючи вищевказані відомості, приймає рішення про застосування або ж відмову в застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З урахуванням зазначеного, у практиці ККС ВС мають місце випадки, коли Суд залишив у силі рішення судів нижчих інстанцій про звільнення від відбування покарання з випробуванням засуджених військовослужбовців під час призначення покарання або в своєму рішенні застосував статтю 75 КК.

Так, у постанові від 19.09.2023 у справі № 688/2893/22 ККС ВС констатував істотне порушення вимог кримінального процесуального закону апеляційним судом, що скасував рішення суду першої інстанції про звільнення військовослужбовця, який вчинив злочин, передбачений частиною четвертою статті 408 «Дезертирство» КК, від відбування покарання за статтею 75 КК.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду, міри покарання та можливості застосування до засудженого положень статті 75 КК у цьому провадженні врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставин, що пом’якшують покарання, – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих обставин, а також дані про його особу.

Водночас апеляційний суд, скасовуючи вказаний вирок, урахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; форму та ступінь вини обвинуваченого; відсутність обставин, що обтяжують покарання; наявність обставини, що пом’якшує покарання, – вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих обставин; відомості, які характеризують особу, а саме те, що засуджений є працездатним, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, за місцем служби характеризується негативно, є учасником АТО, має відзнаки у зв’язку з проходженням служби в минулі періоди, раніше не судимий, має хвору матір, яка страждає на неврологічне захворювання. Разом із цим апеляційний суд частково дослідив надані стороною обвинувачення письмові докази, які характеризують особу, а також дослідив показання свідка, надані під час досудового розслідування, замість безпосереднього його допиту, чим порушив вимоги статті 23 Кримінального процесуального кодексу України. При цьому суд апеляційної інстанції не визнав обставинами, що пом’якшують покарання, щире каяття та активне сприяння засудженим розкриттю злочину, однак не навів достатньо переконливих мотивів такого рішення з огляду на те, що орган досудового розслідування встановив такі обставини, зазначив про них в обвинувальному акті, надалі в судовому засіданні прокурор (той самий, який потім подавав апеляційну скаргу) у судових дебатах пропонував суду першої інстанції визнати обставинами, що пом’якшують покарання, щире каяття засудженого та активне сприяння розкриттю злочину.

ККС ВС постановою від 8.09.2022 у справі №504/4159/20 змінив рішення судів попередніх інстанції та звільнив особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 286 «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» КК, від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК.

Обґрунтовуючи таке рішення, ККС ВС врахував, що засуджений раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні дітей, непрацездатну матір пенсійного віку, в судовому засіданні визнав вину, дав детальні показання щодо обставин вчинення злочину, висловив жаль щодо скоєного, відшкодував потерпілому завдані злочином збитки у вигляді матеріальної та моральної шкоди. У матеріалах кримінального провадження міститься розписка потерпілого про відсутність будь-яких претензій фінансового характеру до засудженого у зв’язку з відшкодуванням завданої шкоди.

Крім того, згідно з матеріалами, які захисник надіслав на адресу ККС ВС, засуджений з метою захисту України від військової агресії російської федерації був 11.03.2022 мобілізований до лав Збройних Сил України на посаду старшого радіотелефоніста – лінійного наглядача відділення управління взводу управління командира 2 реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини та проходить службу. Відповідно до наданої службової характеристики, за період проходження служби засуджений виявив високі морально-етичні, професійні та ділові якості, постійно подає приклад у виконанні військового обов’язку, у колективі має повагу.

У постанові від 21.04.2022 у справі №280/38/18 ККС ВС залишив без зміни рішення місцевого та апеляційного судів про звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка вчинила злочин, передбачений частиною першою статті 119 «Вбивство через необережність» КК.

ККС ВС погодився з висновками апеляційного суду про те, що, призначаючи покарання, місцевий суд врахував: тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до нетяжкого злочину; обставини вчинення кримінального правопорушення; дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, працює, раніше не судимий, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, згідно з наданими квитанціями направляв потерпілим поштою грошові перекази для відшкодовування завданої шкоди; дані досудової доповіді про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

ККС ВС також врахував копію довідки військової частини, надісланої захисником на адресу суду касаційної інстанції, про те, що засуджений із 10.03.2022 призваний до лав Збройних Сил України по мобілізації та зарахований до списків особового складу військової частини відповідно до Указу Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв’язку з військовою агресією РФ проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової та мобілізаційної готовності Збройних Сил України.

ККС ВС постановою від 21.02.2019 року у справі № 725/3422/17 залишив без зміни рішення судів попередніх інстанцій, якими військовослужбовця, що вчинив злочин, передбачений частиною першою статті 408 «Дезертирство» КК, звільнено від відбування покарання з випробуванням. Вирішуючи питання про можливість застосування статті 75 КК щодо обвинуваченого, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував наявність на утриманні обвинуваченого двох неповнолітніх дітей, позитивну характеристику у вигляді подяки з місця служби, участь в АТО, статус учасника бойових дій, відсутність попередньої судимості, а тому вважав, що виправлення можливе без ізоляції від суспільства.

Мають місце випадки, коли ККС ВС підтримує рішення судів нижчих інстанцій про неможливість звільнення від відбування покарання з випробуванням засуджених військовослужбовців під час призначення покарання або своїм рішенням скасовує застосування статті 75 КК.

Так, у постанові від 15.03.2023 у справі № 725/1652/22 ККС ВС залишив без зміни вирок суду апеляційної інстанції, яким скасовано застосування до військовослужбовця, що вчинив злочин, передбачений частиною третьою статті 408 «Дезертирство» КК, положень статті 75 КК. ККС ВС зазначив, що, призначаючи засудженому покарання, апеляційний суд врахував, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до вимог статті 12 КК віднесено до категорії тяжких, засуджений посередньо характеризується за місцем проживання і роботи, працевлаштований, одружений, має малолітню дитину. Також суд врахував, що військовослужбовець, засуджений вироком від 07.02.2018, на шлях виправлення не став і через декілька місяців вчинив новий злочин. Обставиною, яка обтяжує покарання, апеляційний суд визнав рецидив злочинів, а обставиною, яка пом’якшує покарання, – щире каяття. При цьому апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції помилково визнав обставиною, яка пом’якшує покарання, активне сприяння розкриттю злочину, оскільки жодної не відомої органу досудового розслідування чи суду інформації обвинувачений не повідомив, а лише підтвердив уже встановлені дані.

ККС ВС вказав, що суд апеляційної інстанції, належним чином врахувавши всі обставини, зокрема й ті, на які посилається захисник у своїй касаційній скарзі, а також обставини, які пом’якшують і обтяжують покарання, дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією частини третьої статті 408 КК. Також суд обґрунтовано не встановив підстав для застосування положень статей 69 і 75 КК, мотивувавши належним чином своє рішення.

У постановою від 15.11.2023 у справі № 608/67/23 ККС ВС скасував ухвалу апеляційного суду, якою залишено без зміни вирок суду першої інстанції, відповідно до якого військовослужбовця, що вчинив злочин, передбачений частиною п’ятою статті 407 «Самовільне залишення військової частини або місця служби» КК, було звільнено від відбування покарання з випробуванням.

У цьому кримінальному провадженні висновки судів попередніх інстанцій про можливість застосування статті 75 КК щодо засуджено обґрунтовано тим, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності, визнав вину, у вчиненому щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох малолітніх дітей, із 2014 року займається волонтерською діяльністю, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, скоєння злочину було зумовлене необхідністю відновлення після оперативного втручання, немає обставин, які обтяжують покарання.

ККС ВС вказав, що, покликаючись на активне сприяння засудженим розкриттю злочину, суди не зазначили, у чому саме воно полягало, при тому, що жодних нових обставин засуджений не повідомив і лише підтвердив уже встановлені під час досудового розслідування обставини. Визнання засудженим своєї вини та факт прибуття до правоохоронних органів уже після реєстрації кримінального провадження і проведення розшукових дій щодо встановлення його місцезнаходження не містить підстав визнавати ці обставини такими, що пом’якшують покарання, оскільки не становлять собою активного сприяння розкриттю злочину.

Також ККС ВС погодився з висновком апеляційного суду про відсутність такої обставини, що пом’якшує покарання, як щире каяття, оскільки засуджений не вчиняв дій, спрямованих на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації та водночас визнав безпідставним посилання суду на зумовленість скоєння злочину засудженим необхідністю відновлення після оперативного втручання, оскільки матеріали кримінального провадження не місять висновку військово-лікарської комісії або будь-яких інших доказів щодо необхідності надання засудженому відпустки за станом здоров’я, у тому числі для реабілітації.

Інші дані про особу обвинуваченого, на які послався апеляційний суд, обґрунтовуючи своє рішення (те, що засуджений позитивно характеризується за місцем проживання, з 2014 року займається волонтерською діяльністю, має на утриманні двох малолітніх дітей, на диспансерних обліках не перебуває, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання), у контексті приписів статті 75 КК не є достатніми для обґрунтування висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

При цьому ККС ВС зауважив, що засуджений був відсутній у військовій частині понад 5 місяців та не вживав будь-яких дій для повернення на службу, що свідчить про негативне ставлення до служби та свого військового обов’язку, ганебний приклад нехтування вимогами військової дисципліни, що підриває боєздатність Збройних Сил України в цілому. В умовах воєнного стану, коли військовослужбовці виконують свій військовий обов’язок безпосередньо в регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов’язків, від відбування покарання з випробуванням демотивує та знижує рівень військової дисципліни й боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування.

ККВ ВС постановою від 19.09.2023 у справі №130/3710/21 залишив без зміни вирок апеляційного суду, яким скасовано застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням до військовослужбовця, який вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 286 «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобам» КК.

ККС ВС вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення військовослужбовця без його ізоляції від суспільства, врахувавши: тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі статті 12 КК є тяжким злочином; дані про особу засудженого, який є особою молодого віку, раніше не судимий, має стійку громадянську позицію та міцні соціальні зв’язки, позитивно характеризується, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває; тяжкість наслідків вчиненого кримінального правопорушення – смерть неповнолітньої потерпілої. Обставинами, що пом’якшують покарання, апеляційний суд визнав щире каяття й добровільне відшкодування завданих збитків та не встановив обставин, що обтяжують покарання. Також враховано думку потерпілого, який просив призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі без застосування положень статті 75 КК.

ККС ВС погодився з апеляційним судом, який зазначив, що, призначаючи покарання, суд першої інстанції не надав належної оцінки наслідкам протиправних дій засудженого у вигляді загибелі людини та конкретним обставинам кримінального провадження, згідно з якими засуджений порушив значну кількість правил дорожнього руху. Визнання вини та наявність на утриманні неповнолітньої дитини, як зазначив суд апеляційної інстанції, не зменшують суспільної небезпечності вчиненого та в цьому випадку не дають підстав для застосування положень статті 75 КК», - пояснили у Касаційному кримінальному суді.

Також там додали, що відповідно до змін, унесених Законом від 13 грудня 2022 року №2839-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» до частини першої статті 75 КК, звільнення від відбування покарання з випробуванням не може бути застосоване в разі вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК, в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Чи дійсно 2 млн осіб ризикують опинитися в розшуку внаслідок нового закону про мобілізацію – прямий ефір
Telegram канал Sud.ua
Чи дійсно 2 млн осіб ризикують опинитися в розшуку внаслідок нового закону про мобілізацію – прямий ефір
Сьогодні день народження святкують
  • Борис Гулько
    Борис Гулько
    голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
  • Ольга Бойко
    Ольга Бойко
    суддя Сихівського районного суду м. Львова
  • Ростислав Лунь
    Ростислав Лунь
    суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
  • Олена Рябчун
    Олена Рябчун
    суддя Луганського апеляційного суду
  • Сергій Хилевич
    Сергій Хилевич
    суддя Рівненського апеляційного суду