Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами – ГПК, ЦПК і КАСУ, а не Кодексом з процедур банкрутства чи Податковим кодексом, — ВП ВС

Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами – Господарським процесуальним кодексом, Цивільним процесуальним кодексом та Кодексом адміністративного судочинства, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань. Зокрема, Кодекс з процедур банкрутства встановлює не юрисдикцію справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції.

Так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАСУ, регламентуються Податковим кодексом, особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК, регламентуються КУзПБ.

На цьому ВП ВС наголосила у постанові від 1 листопада 2023 року по справі №908/129/22 (хоча позиція КГС ВС з цього питання була інша).

Історія справи

Приватне акціонерне товариство у серпні 2022 року звернулося до господарського суду з позовом до Державної податкової служби України в особі Управління про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акта перевірки.

Позов мотивовано тим, що документальна планова виїзна перевірка була проведена з порушенням приписів статті 52-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу, якою встановлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби.

При цьому позивач уважає, що постанова Кабінету Міністрів від 3 лютого 2021 №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» не підлягає застосуванню як така, що суперечить нормам пункту 2.1 статті 2, пункту 522 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК. З огляду на викладене позивач наполягає, що результати проведеної Управлінням перевірки не могли бути покладені в основу податкових повідомлень-рішень.

Податкова зазначала, що документальна планова виїзна перевірка Товариства проведена відповідно до затвердженого плану-графіка на 2021 рік та з урахуванням Постанови № 89, якою визначено скоротити строк дії обмежень в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення документальних перевірок.

Рішенням Господарського суду Запорізької області, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду, позов задоволено.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що позов у цій справі має розглядатися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа №908/129/22 про банкрутство Товариства, оскільки за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19, вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.

У травні 2023 року податкова звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Колегія суддів КГС ВС передала цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від її висновків про застосування статей 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) у взаємозв`язку з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК та статтями 2, 4, 5, 19 Кодексу адміністративного судочинства , викладених у пунктах 94-98 постанови від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20.

Позиція КГС ВС

Мотивуючи ухвалу про передачу, колегія суддів КГС ВС зазначила, що законодавець установив співвідношення законодавства про банкрутство як спеціального відносно господарського процесуального законодавства як загального і саме КУзПБ передбачає особливості розгляду справ про банкрутство.

Колегія суддів КГС ВС наполягає, що нормами КУзПБ та ГПК визначено підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника як сторони у такому спорі в межах справи про банкрутство. У такий спосіб законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.

Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи у спорах, однією із сторін яких є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство. Таке урегулювання процедури розгляду спорів у справах, однією із сторін у яких є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.

На переконання колегії суддів КГС ВС, спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим, оскільки за наслідком його розгляду у податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України є майном боржника. Така правова позиція колегії суддів КГС ВС ґрунтується на висновку Великої Палата Верховного Суду, викладеному у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 з посиланням на власні висновки ВП ВС, викладені у постанові від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18 (пункти 77, 81), та висновки КАС ВС, викладені в постанові від 05.07.2019 у справі № 826/17147/18 (пункти 17, 18).

Колегія суддів КГС ВС уважає, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно в господарському суді, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи, та у зв`язку із цим зазначає, що аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 та постановах КГС ВС від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10 та від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18.

Колегія суддів КГС ВС зауважує, що стаття 7 КУзПБ допускає участь суб`єкта владних повноважень як відповідача у спорі, який розглядається у межах справи про банкрутство. При цьому вказана норма передбачає, що суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Системний аналіз положень ГПК та КузПБ, на переконання колегії суддів КГС ВС, дає підстави вважати, що законодавець мав на меті сконцентрувати розгляд всіх майнових та грошових вимог за участі боржника саме в межах процедури банкрутства, що має забезпечити повноту та комплексність вирішення питання платоспроможності боржника в процесі застосування відповідних процедур.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Велика Палата ВС вирішила касаційну скаргу Головного управління ДПС задовольнити частково. Рішення господарських судів скасувати, провадження у справі закрити.

Як зазначає ВП ВС, проблемним питанням у цій справі є визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство у межах справ про банкрутство.

Стверджуючи про непідсудність спору в цій справі адміністративному суду, КГС ВС в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду послався на висновок ВП ВС, викладений у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, від якого пропонує відступити, зокрема, щодо застосування статей 1, 2, 7 КУзПБ у взаємозв`язку з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК та статтями 2, 4, 5, 19 КАС України, який полягає у тому, що:

- регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні;

- правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ;

- у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУзПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник»;

- спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК;

- ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.

ВП ВС вважає, що правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - ГПК, ЦПК, КАС України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.

Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому є суб`єктом владних повноважень відповідно до пункту 14.1.241 статті 14 ПК в значенні, визначеному КАС України.

Відповідно до пункту 14.1.7 статті 14 ПК оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов`язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

Таким чином, особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК.

Водночас ГПК визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Справи, що відносяться до господарської юрисдикції наведені в статті 20 ГПК, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

Так, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема:

- справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати;

- поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника,

- за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК.

Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК.

Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК, регламентуються КУзПБ. При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК.

Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства в цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК, особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК, регламентуються КУзПБ.

Текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК.

Зазначення у статті 7 КУзПБ «всі майнові спори» є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК.

Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють  лише процесуальні кодекси (ГПК, КАС України, ЦПК). Тобто зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

При цьому ПК регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, -спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК.

Натомість КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.

Іншими словами, КУзПБ та ПК є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАС України з урахуванням особливостей, визначених ПК.

Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

На підтвердження такого висновку ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2001 року у справі «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

За загальним підходом Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

Слід наголосити, що після прийняття 13.04.2023 Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі № 320/12137/20 не змінилося законодавство, не змінився порядок врегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо визначення юрисдикції подібних спорів, ані неефективності такого підходу внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення.

Ураховуючи викладене, відступ протягом незначного проміжку часу від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, не сприятиме єдності судової практики, правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи, а Велика Палата Верховного Суду може стати джерелом цієї правової невизначеності, що послабить довіру громадськості до судової системи.

Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує про відсутність підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20.

Ураховуючи наведене, ВП ВС констатує, що суди попередніх інстанцій розглянувши цю справу по суті, не врахували її висновків, викладених у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, щодо визначення підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин судам адміністративної юрисдикції.

Отже, оскільки господарськими судами помилково розглянуто по суті цю справу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення попередніх інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

При цьому слід роз`яснити товариству, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду адміністративної юрисдикції.

15 лютого 2022 року Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою закрив провадження в адміністративній справі № 280/11608/21 за позовом товариства до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження у цій справі. В апеляційному порядку ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року не оскаржувалась.

Разом із тим визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикційності даної категорії спорів може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року.

Також така постанова вищої судової інстанції може бути іншою процесуальною підставою для звернення з позовом до належного суду, яким, у даному випадку, є адміністративний суд.

 Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.