Син намагався зняти арешт з майна померлого батька, аби мати змогу його успадкувати: що вирішив Верховний Суд

14:07, 7 червня 2023
Якщо виконавче провадження закінчене, то заміна сторони у ньому правонаступником є неможливою без відновлення виконавчого провадження, - Верховний Суд відмовив спадкоємцю, який намагався зняти арешт з майна померлого батька.
Син намагався зняти арешт з майна померлого батька, аби мати змогу його успадкувати: що вирішив Верховний Суд
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №463/3251/22, в якій син намагався зняти шляхом оскарження бездіяльності держвиконавця накладення арешту на майно батька, що він бажав успадкувати (постанова від 3 травня 2023 року).

Історія справи

У травні 2022 року скаржник звернувся до суду в порядку статті 447 ЦПК на бездіяльність Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові щодо незняття арешту з нерухомого майна його померлого батька, накладеного відповідно до постанови держвиконавця про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження від 14 серпня 2013 року. Просив визнати таку бездіяльність протиправною та зобов`язати державного виконавця зняти арешт.

Ухвалою Личаківського районного суду Львова від 9 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 1 грудня 2022 року, скаргу повернуто скаржнику.

Суди виходили із того, що оскільки скаржник звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця, вчинену в межах виконавчого провадження, в якому скаржник процесуального статусу сторони виконавчого провадження не має, тому скаржник не є суб`єктом права на подання даної скарги в порядку статті 447 ЦПК, тобто не може звертатись зі скаргами на дії державного виконавця.

При цьому судами також зазначено, що право скаржника може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подачі позову про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У грудні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга .

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що застосовуючи положення статей 185 та 447 ЦПК України та повертаючи його скаргу, суди попередніх інстанцій не врахували, що він подавав скаргу в рамках виконавчого провадження як правонаступник батька, а тому підстав для її повернення відповідно до вказаних процесуальних норм не було.

Заявник також вказує, що за життя його батька відносно нього було відкрито ряд виконавчих проваджень, у тому числі провадження, бездіяльність органу державної виконавчої служби за яким є предметом розгляду у вказаній справі.

Разом із тим, усі виконавчі провадження відносно його батька знищені, а в цих провадженнях винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачам без зняття арешту з майна його батька.

За вказаних обставин він, як правонаступник батька, не може зняти арешти в цих провадженнях, а також реалізувати своє законне право на спадкування.

Позиція Верховного Суду

Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК  - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.

На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.

Після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як у межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.

Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.

Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 та від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21).

У справі, що переглядається, встановлено, що скаржник , як спадкоємець батька , не був залучений стороною виконавчого провадження і питання процесуального правонаступництва після смерті його батька, який був боржником у вказаному виконавчому провадженні, не вирішувалось у судовому порядку.

При зверненні до суду скаржник посилався на порушення своїх як спадкоємця, оскільки не має можливості успадкувати майно через накладений на нього арешт, посилаючись на статті 317, 321, 391 ЦК України та статтю 59 Закону України «Про виконавче провадження», просив задовольнити скаргу. Разом із тим, заяву про заміну боржника у виконавчому листі не подавав.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадку, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано особою або підписано особою, яка не має права її підписувати. Або особою, посадове становище якої не вказано.

Таким чином, установивши, що заявник як спадкоємець після смерті свого батька не був залучений стороною виконавчого провадження, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, заяву про заміну боржника у виконавчому провадженні не подавав, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що він не є суб`єктом права на подачу такої скарги в порядку статті 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження, яке завершене, та обґрунтовано повернули йому скаргу.

Водночас суди попередніх інстанцій правомірно звернули увагу скаржник на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту його порушеного права, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, відповідачами у якому мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Аналогічний висновок викладене у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2023 року у справі № 463/2924/22.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів відхиляє посилання заявника на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 185 та 447 ЦПК України.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Чи дійсно 2 млн осіб ризикують опинитися в розшуку внаслідок нового закону про мобілізацію – прямий ефір
Telegram канал Sud.ua
Чи дійсно 2 млн осіб ризикують опинитися в розшуку внаслідок нового закону про мобілізацію – прямий ефір
Сьогодні день народження святкують
  • Михайло Капустинський
    Михайло Капустинський
    суддя Сьомого апеляційного адміністративного суду
  • Інна Алєєва
    Інна Алєєва
    суддя Господарського суду міста Києва
  • Ольга Бойко
    Ольга Бойко
    суддя Сихівського районного суду м. Львова
  • Борис Гулько
    Борис Гулько
    голова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
  • Сергій Хилевич
    Сергій Хилевич
    суддя Рівненського апеляційного суду