Суддя Ігор Дашутін: Митні спори - актуальна практика Верховного Суду

09:52, 24 листопада 2022
Вирішуючи митні спори, Верховний Суд йде в ногу з євроінтеграційною спрямованістю України.
Суддя Ігор Дашутін: Митні спори - актуальна практика Верховного Суду

Ігор Дашутін,

доктор юридичних наук, суддя Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді

У контексті євроінтеграційної спрямованості митна справа є одним з наріжних каменів для швидкого входження України до транскордонних ринків та уніфікованої практики реалізації компетенції суб'єктів публічного та приватного права. Вирішуючи конфлікти у цій сфері, Верховний Суд напрацював актуальні підходи про здійснення повноважень контролюючого органу, установлення та коригування митної вартості, митні режими, визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД, антидемпінгові заходи тощо.

Так, у контексті тлумачення компетенції митних органів 10 березня 2021 року Верховний Суд у складі суддів об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду постановою від 10 березня 2021 року у справі № 826/12552/18 вирішив спір, суть якого полягала в установленні підстав для звільнення від сплати штрафних санкцій, кваліфікації в діях суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності порушень, оцінці дискреційних повноважень Мінекономрозвитку за наслідками розгляду відповідного подання уповноваженого органу. На переконання Суду, застосування спеціальних санкцій, передбачених у статті 37 Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», має на меті припинення та недопущення повторення відповідним суб’єктом господарювання порушення у сфері зовнішньоекономічних відносин. Статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» закріплено присічні строки розрахунків при експорті товарів / послуг. Недотримання цих строків утворює склад правопорушення, що є підставою для застосування до суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності відповідальності.

Лише факт звернення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності до відповідного суду з позовом про стягнення заборгованості є підставою для звільнення саме від сплати пені (повністю або на відповідний строк). Санкції, передбачені статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у разі неповернення виручки після спливу граничного строку, установленого Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», можуть бути застосовані Мінекономрозвитку за наявності позитивного рішення суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. Незастосування таких санкцій можливе в разі усунення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності відповідних допущених порушень або надання доказів неможливості виконання рішення суду чи арбітражу.

Мінекономрозвитку при застосуванні до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України спеціальних санкцій у випадках порушення вимог Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» або пов’язаних з ним законів України та в разі проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки, користується альтернативою щодо прийняття владного управлінського рішення. Остаточний висновок про доцільність застосування спеціальних санкцій приймається саме Мінекономрозвитку на підставі наданого уповноваженим органом подання та долучених до нього документів, а також матеріалів, що містяться у розпорядженні Міністерства. Спеціальна санкція у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності не може бути застосована, якщо на момент прийняття рішення про її застосування усунуто порушення законодавства України, оскільки відсутня безпосередня мета застосування такої санкції. Отже, існують обставини, за яких Мінекономрозвитку може відхилити подання про застосування санкцій, визначених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яке надійшло від уповноважених органів.

23 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 листопада 2020 року сформував правовий висновок у справі № 809/984/18, що в разі суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

На підставі системного тлумачення статті 46 Податкового кодексу України, статей 257, 267, 269 Митного кодексу України, а також з урахуванням приписів підзаконних нормативно-правових актів до моменту завершення митного оформлення товарів, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення декларант має право вносити зміни до митної декларації, а відмова митного органу в їх внесенні з тих підстав, що це  стосується перерахунку митних платежів, є протиправною. Вирішення питання перерахунку митних платежів є наслідком наявності або відсутності підстав для внесення таких змін. Тому при отриманні звернення декларанта або уповноваженої ним особи про внесення змін до митної декларації митний орган може відмовити у внесенні таких змін лише в разі відсутності законних підстав для їх внесення.

Приписи пункту 37 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450, не суперечать нормам статті 269 Митного кодексу України, а визначають лише порядок внесення таких змін, зокрема, у разі необхідності повернення декларанту митних платежів.

11 квітня 2022 року Верховний Суд постановою у справі № 260/2805/20 розв’язав спірне питання наявності у платника податків права на розмитнення товару, що імпортується за преференційною ставкою ввізного мита, є підтвердження походження цих товарів (походять з Європейського Союзу / України). Спірні правовідносини виникли через відповідь компетентного органу (або компетентної організації країни, зазначеної як країна походження товару), який, перевіривши документи про походження товару, зазначив у відповіді, що ввезений товар не може вважатися таким, що походить з Європейського Союзу відповідно до положень Протоколу I до «Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони».

Суд указав, що платники податків, визначені  статтею 272 Митного кодексу України, під час ввезення відповідного товару (який є об’єктом оподаткування відповідно до частини першої  статі 277 цього Кодексу) на митну територію України зобов’язані сплачувати ввізне мито. Сума податку на додану вартість залежить від розміру мита, що підлягає сплаті та включається до ціни товару, згідно з пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України.

Міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару. Відповідно до статті 33 Протоколу I до «Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» саме результати перевірки на походження товару, є підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції.

Указаний алгоритм дій контролюючого органу, на запит якого проводилася перевірка документів про походження товару, не передбачає аналізу додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару згідно із частинами восьмою, дев’ятою статті 43 Митного кодексу України. Тому митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Що стосується установлення та коригування митної вартості, то в постанові від 16 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.001962 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду зробив правовий висновок щодо правильності визначення ціни позову, виходячи з якої має бути сплачено судовий збір за позовними вимогами майнового характеру про оскарження рішень про коригування митної вартості.

Так, у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 810/3206/17, від 31 січня 2019 року у справі № 814/1045/16 була висловлена правова позиція, що оскільки предметом позову є рішення про коригування митної вартості товарів, то розрахунок судового збору має здійснюватися з урахуванням розміру різниці між митною вартістю, що була розрахована позивачем, та митною вартістю, що була скоригована оскаржуваними рішеннями.

Верховний Суд у постановах від 12 червня 2018 року у справі № 810/88/16, від 14 травня 2019 року у справі № 826/8432/18 висловив іншу правову позицію, згідно з якою розмір мита, який необхідно доплатити для випуску товарів у вільний обіг, є загальною сумою майнових вимог, тобто ціною позову при оскарженні рішення про коригування митної вартості. Такий висновок у зазначених рішеннях Верховного Суду ґрунтується на тому, що різниця між митною вартістю, визначеною декларантом, та митною вартістю, визначеною контролюючим органом внаслідок коригування, згідно з приписами статті 279 Митного кодексу України становить базу оподаткування митом товарів, і не вважається загальною сумою майнових вимог позивача.

Наведене свідчить, що висновки Верховного Суду, висловлені в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 810/3206/17, від 31 січня 2019 року у справі № 814/1045/16 щодо визначення ціни позову з метою обрахунку належного до сплати розміру судового збору при оскарженні рішень про коригування митної вартості, суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 12 червня 2018 року у справі № 810/88/16, від 14 травня 2019 року у справі № 826/8432/18.

Судова палата з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, вказала, що наявні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 810/3206/17, від 31 січня 2019 року у справі № 814/1045/16. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Верховний Суд зазначив, що окремі рішення, прийняті суб’єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для зміни майнового стану фізичної чи юридичної особи. Зокрема, реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи. Відповідно, вимоги до суду щодо оскарження такого рішення спрямовані на захист порушеного права в публічно-правових відносинах саме з метою збереження належного особі майна. Оскільки безпосереднім наслідком винесення рішення про коригування митної вартості є зміна складу майна позивача, вимоги про скасування такого рішення суб’єкта владних повноважень, є майновими.

Аналогічне правозастосування викладене в постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 804/1760/16, від 26 березня 2019 року у справі № 820/3356/16.

Правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі – Закон України № 3674-VI). Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України № 3674-VI (у редакції, чинній на день подання позову до суду) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою – підприємцем, ставка судового збору становить 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (768,40 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (9 605 грн).

Виходячи з наведеного, для правильного визначення судового збору, що підлягає сплаті під час звернення до суду з вимогами майнового характеру, важливе значення має встановлення розміру ціни позову. Неправильне визначення ціни позову може призвести до необґрунтованого відкриття провадження у справі або, навпаки, до необґрунтованого повернення поданої заяви/скарги.

З аналізу правових норм Митного кодексу України та Податкового кодексу України слідує, що митна вартість товару для декларанта є базою оподаткування податком на додану вартість та митними платежами. На митні органи з метою виконання та досягнення митних цілей покладено функціональні обов’язки з контролю за правильністю визначення платником митної вартості товарів. Якщо за наслідками такого контролю встановлено, що митна вартість визначена не правильно, орган доходів і зборів приймає рішення про коригування митної вартості, унаслідок прийняття якого пропорційно змінюється й розмір належних до сплати митних платежів та податку на додану вартість.

Тобто визначена в рішенні контролюючого органу митна вартість товару безпосередньо не впливає на майновий стан декларанта. Майновий інтерес для нього складає той розмір митних платежів та інших податків, який він має доплатити проти розміру таких платежів, визначених на підставі заявленої ним митної вартості товарів при декларуванні. Обсяг грошового (вартісного) виразу зміни складу майна позивача в цих спорах збігається з сумою різниці митних платежів та інших податків, яку він має доплатити.

Отже, судова палата визнала за необхідне сформулювати правовий висновок, що при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів ціною позову в розумінні підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України № 3674-VI є різниця митних платежів, що підлягали сплаті з урахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні.

Судова палата відступила від висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 810/3206/17, від 31 січня 2019 року у справі № 814/1045/16, що розрахунок належного до сплати судового збору при оскарженні рішень про коригування митної вартості товарів має здійснюватися з урахуванням розміру різниці між митною вартістю, що була розрахована позивачем, та митною вартістю, що була визначена оскаржуваними рішеннями.

Відступаючи в цій справі від попередніх висновків Верховного Суду, колегія суддів судової палати зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.

Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, Верховний Суд, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки Верховний Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

Враховуючи викладений у цій справі правовий висновок, колегія суддів судової палати зазначила, що саме сума 139 404,87 грн, яка складає різницю митних платежів, що підлягали сплаті згідно з митною вартістю, розрахованою декларантом, та митною вартістю, розрахованою митним органом в оскаржуваному рішенні, є ціною позову. З цієї суми має обраховуватися належний до сплати судовий збір, зокрема, і за подання апеляційної скарги, на що правильно посилався скаржник.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не мав визначених законом підстав для повернення апеляційної скарги щодо сплати судового збору не в розмірі, встановленому Законом України № 3674-VI.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду прийняв також постанову від 18 жовтня 2019 року у справі № 821/597/18, у якій сформулював правовий висновок, з уряхуванням необхідності відступити від висновку, викладеного в ухвалі Верхового Суду від 08 січня 2019 року в цій же справі. Йдеться про відмову у відкритті касаційного провадження на окрему ухвалу суду апеляційної інстанції, оскільки скаргу була подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зокрема, в ухвалі від 08 січня 2019 року Верховний Суд дійшов висновку, що особи, які беруть участь у справі, якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження в касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Окрема ухвала суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Судова палата при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі № 821/597/18 відступила від зазначеного висновку, вказавши, що право на касаційне оскарження окремої ухвали суду апеляційної інстанції передбачено частиною третьою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже, перешкоди для відкриття касаційного провадження відсутні.

Колегія суддів звернула увагу, що окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунені ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням представлених адміністративним процесуальним законом засобів.

Окрема ухвала виноситься судом у зв’язку з виявленням під час судового розгляду справи порушення законності з боку, зокрема, суб’єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені при розв’язанні спору по суті.

Згідно з частиною п’ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року № 3262-IV судді мають право на доступ до всіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень.

У справі, що розглядається, в основу висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для постановлення окремої ухвали фактично була покладена позиція про неврахування митним органом при здійсненні митного контролю та митного оформлення імпортованих товарів позиції щодо порядку здійснення контролю, правильності визначення митної вартості товарів, що мало наслідком прийняття численних рішень про коригування митної вартості товарів.

Суд касаційної інстанції з’ясував таке. Предметом позову в адміністративних справах, на які посилався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній окремій ухвалі (№№ 821/75/18, 821/289/18, 821/1618/17, 821/1616/17, 821/1617/17, 821/1697/17, 821/101/18, 821/99/18, 821/407/18, 821/191/18, 821/189/18, 821/190/18, 821/408/18, 821/410/18, 821/287/18, 821/406/18, 821/544/18, а також у цій справі – № 821/597/18), були, зокрема, вимоги про скасування рішень про коригування митної вартості товарів, які стосувалися різних випадків поставки товарів. Такі поставки відрізнялися типами товарів (санітарно-технічне обладнання, кухонні раковини, металеві труби, меблева фурнітура, двері, монтажна піна в металевих балонах, будівельний інструмент тощо), зовнішньоекономічними контрактами, переліками наданих декларантом у підтвердження заявленої митної вартості документів тощо. За наслідками вирішення спорів були ухвалені судові рішення на користь ТОВ, які набрали законної сили станом на момент постановлення оскарженої окремої ухвали та її касаційного перегляду.

Системний аналіз положень статей 53, 54 Митного кодексу України дає підстави для висновку про те, що органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості. Відповідна процедура передбачає, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості в разі наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що зумовлено, зокрема, неповнотою поданих документів, невідповідністю характеристик товарів їх митному огляду, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

З огляду на зміст частини першої статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів є актом індивідуальної дії, прийнятим за наслідком проведеної митним органом процедури контролю правильності визначення митної вартості цих товарів у кожному конкретному випадку їх імпорту. Це здійснюється за результатами оцінки на основі пред’явлених декларантом документів заявленої митної вартості у контексті ряду категорій: виду товару, умов поставки, договірних зобов’язань за зовнішньоекономічним контрактом, рівня митної вартості ідентичних або подібних товарів тощо.

За загальним правилом, адміністративний розгляд кожної окремої справи по суті передбачає вирішення спору судом за результатами повного та всебічного з’ясування обставин у справі. Ураховуються надані сторонами докази (самостійно або за наслідками витребування за ініціативою суду). Здійснюється юридична оцінка спірних правовідносин за наслідками застосування відповідних норм матеріального права. Суд не може обмежити право сторони у справі довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, поданням винятково доказів, наявних у неї під час виникнення спірних правовідносин.

З огляду на специфіку предметів спорів у адміністративних справах щодо оскарження рішень про коригування митної вартості товарів, а також особливості адміністративного провадження щодо вирішення кожного спору по суті судова палата постановила, що скасування в судовому порядку рішень про коригування митної вартості товарів стосовно різних випадків поставок не є підставою для висновку про триваючу системність порушень митного органу в межах здійснення покладених на нього повноважень.

Судова палата зауважила, що використаний судом апеляційної інстанції в оскаржуваній окремій ухвалі підхід є надто формалізованим, оскільки породжує упереджену негативну оцінку діям митного органу в наступних випадках митного контролю та митного оформлення товарів, імпортованих ТОВ, безвідносно до специфіки кожної з поставок.

Суд касаційної інстанції вказав, що оскаржувана окрема ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає закріпленій у Кодексі адміністративного судочинства України меті ухвалення такого процесуального судового рішення. Зазначений судовий акт не сприяє будь-якому припиненню правопорушення та/або відновленню порушеного права ТОВ, що не може бути забезпечене вирішенням спору по суті.

Виявлені за наслідками розгляду адміністративної справи порушення, допущені митним органом щодо контролю правильності визначення митної вартості товарів, були усунені при вирішенні адміністративного спору через задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів. Підстави для додаткового реагування судом на такі порушення щодо постановлення окремої ухвали відсутні.

Апеляційний суд необґрунтовано та безпідставно розцінив як порушення, спрямоване на завдання шкоди інтересам держави у вигляді сплати судових витрат, реалізацію митним органом права на оскарження до судів вищих інстанцій судових рішень, ухвалених на користь платника.

Таким чином, прийняття окремої ухвали в цій справі не відповідає вимогам частини першої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент постановлення оскарженої ухвали).

Верховний Суд напрацював підходи щодо тлумачення митних режимів. Зокрема, постановою від 26 липня 2022 року у справі № 815/2656/17 було вказано, що використання пільгового (преференційного) режиму зони вільної торгівлі під час ввезення товарів на митну територію України можливе, якщо дотримано три основні умови: імпортований в Україну товар походить з країн Європейського Союзу; супроводжується документами, що підтверджують країну походження товару; транспортується з Європейського Союзу безпосередньо в Україну.

Якщо зазначені в сертифікаті відомості відповідають декларованим та дозволяють провести однозначну ідентифікацію товару, а будь-які обставини щодо невизнання такого сертифікату відсутні в контролюючого органу, то вбачається можливим встановити країну походження товару і це є достатньою та безумовною підставою для застосування режиму вільної торгівлі.

Звертаючись до адміністративного суду, було заявлено, зокрема, позовну вимогу про зобов’язання відновити режим вільної торгівлі до товару, що пройшов процедуру митного оформлення. Водночас ці правовідносини перебувають поза межами юрисдикції судів. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, ухвалюючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, а також давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб’єкта владних повноважень. Наведене узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду під час виконання його контрольної функції не полягає у заміщенні органів державної влади, суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Згідно з постановою від 11 серпня 2022 року у справі № 460/8509/21, якщо компанія-експортер товару отримала сертифікати EUR.1 декларативно (повідомивши компетентні органи іноземної країни про походження товарів з території Європейського Союзу), але під час перевірки документально не змогла підтвердити походження вказаних товарів, то хоча сертифікати EUR.1 і вважаються дійсними (видавалися), проте вони не пройшли належну перевірку, а тому не можуть застосовуватися для надання товарам преференційного режиму. Зазначення відомостей про характеристики товарів (преференційне походження), які відрізняються від даних, отриманих від уповноважених органів іноземних держав, призводить до безпідставного застосування преференційних ставок ввізного мита, замість застосування повних ставок ввізного мита та сплати митних платежів на підставі Митного тарифу України, затвердженого Законом України від 19 вересня 2013 року № 584-VII «Про Митний тариф України».

Положення норм, які встановлюють вимоги до запиту митного органу країни імпорту не визначають обов’язкових умов щодо його оформлення в частині обґрунтування сумнівів, що виникли в контролюючого органу, а мають диспозитивний характер. Згідно зі змістом пунктів 1, 2 статті 33 Протоколу I до «Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися в довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу. З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту мають повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на користь запиту про перевірку.

15 вересня 2022 року Верховний Суд постановю у справі № 802/18/18-а сформував правову позицію, згідно з якою дії митного органу зі складання акту про настання гарантійного випадку є лише фіксуванням працівниками митного органу відомостей що руху товару. Наявна інформація в митному органі є службовою та використовується для обробки зібраних відомостей в автоматичному режимі з метою здійснення митного контролю. Митний орган фактично реалізує свою компетенцію на виявлення факту гарантійного випадку та оформлення акту. Самі по собі такі дії або акт не породжують правових наслідків для платника та не порушують його прав. Тому оскарження дій щодо складання акту не є таким способом захисту, що поновлює права та інтереси, а визнання їх протиправними не призведе до вирішення спору, оскільки не є юридично значущими для позивача.

Акт про настання гарантійного випадку є носієм доказової інформації про виявлені митним органом порушення вимог митного законодавства, тобто документом, на підставі якого контролюючий орган приймає відповідне рішення. Тому суд має право оцінити акт, зокрема дії службових осіб митного органу з його складання, вирішуючи спір щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Приписи Митного кодексу України не суперечать вимогам Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, які вказують на те, що мито не сплачується лише при виконанні умов транзиту митної служби, а також що обов’язково встановлюється достатній для транзитної операції строк транзиту, а митний транзит завершується представленням товару митному органу призначення у встановлений строк. Для продовження строку транзиту відповідна особа має звернутися з проханням до митного органу, зазначаючи причини, які митний орган може визнати обґрунтованими.

Під час транзиту товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються через митну територію України без сплати митних платежів. Водночас такі товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, мають перебувати у незмінному стані; не використовуватися з жодною іншою метою, крім транзиту; бути доставленими до органу доходів і зборів протягом десяти діб та мати неушкоджені засоби для ідентифікації, у разі їх застосування.

Митний режим транзиту завершується вивезенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення за межі митної території України. Для завершення митного режиму транзиту особою, відповідальною за дотримання вимог митного режиму, до закінчення десятиденного строку, органу доходів і зборів призначення мають бути представлені товари, поміщені у митний режим транзиту, митна декларація або інший документ, визначений Митним кодексом України. Митний орган перевіряє дотримання вимог, встановлених законодавством України з питань державної митної справи до переміщення товарів у митному режимі транзиту, та виконує митні формальності, необхідні для завершення митного режиму транзиту.

У разі порушення встановлених кодексом вимог щодо переміщення товару в режимі транзиту, відповідальність у вигляді сплати митних платежів може бути покладено або на перевізника, у разі втрати товарів чи видачі товару без дозволу органу доходів і зборів (за винятком знищення або безповоротного пошкодження внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або природних втрат за нормальних умов транспортування), або на гаранта, що видав гарантію у вигляді документа, у разі перевищення більше ніж на десять днів установленого статтею 95 Митного кодексу України строку доставлення товарів.

У постанові від 21 квітня 2022 року у справі № 812/1159/17 Верховний Суд зазначив, що товари, які були поміщені у митний режим переробки за межами митної території України, ― звільнені від часткового оподаткування у разі ввезення (повернення) на територію України в межах визначеного Митним кодексом України строку. У такому разі сплаті підлягає плюсова різниця між сумами податку, розрахованими відповідно до бази оподаткування продуктів переробки та бази оподаткування товарів, вивезених за межі митної території України для переробки, визначеними за правилами, установленими пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України.

Оскільки митниця надала позивачеві максимально можливий строк, установлений законодавством України, на переробку товарів у митному режимі переробки за межами митної території України (до 24 листопада 2014 року), але ввезення товару відбулося лише 27 липня 2017 року, то контролюючий орган об’єктивно відмовив у застосуванні часткового звільнення від оподаткування товару, у зв’язку з порушенням порядку повернення останнього на митну територію України в межах строку, визначеного Митним кодексом України.

Упродовж 2022 року Верховний Суд сформулював висновки щодо визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД. Так, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 808/3175/16 йдеться про те, що відносячи товар до тієї чи іншої позиції, слід виходити з більш конкретного його опису. Саме характеристики товару є визначальними для класифікації товару відповідно до УКТ ЗЕД.

Декларант, який під час здійснення імпортних операцій у минулому самостійно визначив код товару за УКТ ЗЕД, прийнятий митним органом, не позбавлений можливості змінити код товару при наступних імпортних операціях, а в разі незгоди митного органу із таким кодом – оскаржити його в адміністративному або в судовому порядку.

07 червня 2022 року Верховний Суд у постанові у справі № 818/295/17 зазначив, що протиправним є рішення контролюючого органу про визначення коду товару, якщо не дотримано законодавчих вимог, які регламентують підстави і порядок взяття проб (зразків) товарів, що перебувають під митним контролем, а також гарантій, які надаються декларантам під час цього процесу акт про зняття проб (зразків) товарів.

Згідно з пунктом 6.1 ДСТУ 4083-2012 «Вугілля кам’яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях» для класифікації вугілля необхідно визначити такі основні показники: вихід летких речовин на сухий беззольний стан палива; зольність на сухий стан палива; загальна сірка на сухий стан палива; вища теплота згорання на сухий беззольний стан палива; температура плавкості золи; нижча теплота згорання на робочий стан палива.

У постанові від 18 липня 2022 року у справі № 826/24241/15 Верховний Суд зауважив, що хімічний склад і формула оксиду цинку не залежать від кінцевого застосування та залишаються такими за будь-яких обставин.

Імпортований товар за основним компонентом, способом виготовлення й основним цільовим призначенням найбільш повно відповідає коду УКТ ЗЕД 2817 00 00 00, якщо це хімічна речовина (основним компонентом якої є оксид цинку [ZnО]), яка не містить ані тваринної, ані рослинної сировини, виготовляється промисловим хімічним шляхом, за цільовим призначенням використовується здебільшого у промисловості та додатково може застосовуватися як кормова домішка для тварин.

05 травня 2022 року Верховний Суд вирішив справу № 260/1188/18. Правовий висновок полягав у тому, що товарні позиції 2709 та 2710 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності є спорідненими та охоплюють схожі нафтопродукти (складні суміші вуглеводнів різних класів). До позиції 2709 включається сирі нафтопродукти, щодо яких не здійснювалося оброблення, за винятком окремих видів оброблення. До позиції 2710 належать нафтопродукти, які піддавалися будь-якому обробленню, крім оброблень, визначених у поясненні до товарної позиції 2709.

Заявлений до митного оформлення товар є газовим конденсатом. Тому вказаний в митних деклараціях код товару згідно з УКТ ЗЕД 2709 00 10 00 як «газовий конденсат природний» відповідає Закону України «Про митний тариф України».

Згідно з постановою від 28 квітня 2022 року у справі № 826/11425/17 аналіз технічного опису гільзи до датчика температури вказує, що остання є утулком (вставкою) із нержавіючої сталі з різьбою, що використовується для монтажу датчиків температури (типу ESMU, який придатний до використання з іншими типами датчиків) у трубопровід та виконує захисну функцію, а також полегшує заміну датчика у разі необхідності.

Гільза не є обов’язковим елементом при монтажі датчика в трубопровід, оскільки датчик має власну різьбу і може бути вкручений безпосередньо, тобто без використання гільзи. Гільзи використовуються безпосередньо з монтажем відповідного датчика в трубопровід, а отже, є фітингом для труб, який підлягає класифікації за товарною позицією 7307 «Фітинги для труб і трубок (наприклад, муфти, коліна, втулки) з чорних металів», а не за позицією 9025.

14 червня 2022 року Верховний Суд сформував правову позицію у справі № 810/2192/16, що висновок експертизи має бути сформований на підґрунті огляду товару та на підставі спостережень, аби переконатися у можливості його використання власне за призначенням. Фактичне дослідження товару, а не тільки документів, має визначальне значення для його правильної класифікації згідно з УКТ ЗЕД.

Встановивши в межах митного контролю, що використання товару за функціональним призначенням неможливе, та зазначивши, що, враховуючи вміст дорогоцінних металів (срібло, золото), переробка товару з метою добування дорогоцінних металів цілком вірогідна, зразок товару може бути віднесено до категорії промислового металобрухту відповідно до положень Закону України «Про металобрухт».

Щодо практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про антидемпінгові заходи, у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 640/110/20 йдеться про те, що Угода про застосування статті VI ГАТТ 1994 року і Договір про зону вільної торгівлі від 18 жовтня 2011 року є обов’язковими для України міжнародними договорами та за ієрархічним критерієм є нормативно-правовими актами з однаковою юридичною силою. Виходячи з конкретно-нормативного (стосовно кожної норми) способу визначення загальних та спеціальних приписів, наскрізний аналіз відповідних нормативних актів указує, що положення статті 9 Договору про зону вільної торгівлі є більш конкретизованими (деталізованими). Визначаючи строк надання інформації щодо основних фактів і висновків, які стали підставою для застосування антидемпінгових заходів, розкриття має бути здійснено завчасно, щоб сторони змогли захистити свої інтереси, але не пізніше ніж за 30 днів до завершення розслідування, що відповідає приписам статті 9 Договору про зону вільної торгівлі.

Спеціальні положення національного законодавства не містять імперативних правил щодо строку розкриття інформації зацікавленим сторонам. Єдиною умовою належного розкриття є завчасність його здійснення з метою захисту інтересів сторін. Недотримання 30-денного строку розкриття інформації (до завершення антидемпінгового розслідування) щодо «Основних фактів і висновків», які стали підставою для застосування антидемпінгових заходів, — є порушенням порядку проведення антидемпінгового розслідування, а отже, свідчить про неправомірність рішення, прийнятого за результатом його проведення, за умови порушення прав сторін, зацікавлених у його проведенні.

Суть процедури розкриття Основних фактів і висновків полягає в тому, аби забезпечити право зацікавлених сторін на ознайомлення з інформацією, на підставі якої буде прийнято остаточне рішення у справі, а також надати сторонам можливість захистити свої інтереси шляхом подачі відповідних коментарів. Необхідність завчасного розкриття інформації обумовлена не лише забезпеченням прав зацікавлених сторін на подачу коментарів, а й подальшою можливістю врахувати такі коментарі.

З огляду на пов’язаність обох процедур, факт порушення прав та інтересів зацікавлених сторін, внаслідок нібито несвоєчасного розкриття інформації, — слід оцінювати системно та у взаємозв’язку з вимогами, що регулюють порядок надання коментарів. Оцінюючи ступінь і наявність процедурних порушень суб’єкта владних повноважень, який здійснює процедуру антидемпінгового розслідування, визначальною ознакою, що виражає вплив таких порушень на спірні правовідносини, є саме факт повного / часткового обмеження реалізації прав, свобод і законних інтересів зацікавлених сторін розслідування. Таким чином, відсутність або недоведення стороною антидемпінгового розслідування відповідних обставин свідчить про відсутність підстав для скасування антидемпінгових заходів, що застосовані за результатом такого розслідування.

Відсутність в Основних фактах і висновках, які стали підставою для застосування антидемпінгових заходів, обґрунтувань доцільності застосування підходів до встановлення розміру ставок антидемпінгового мита не може свідчити про дискримінаційні умови його застосування в цілому та протиправність рішення про застосування відповідних антидемпінгових заходів.

Висновки

  1. Реалізація повноважень митного органу

Митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

До моменту завершення митного оформлення товарів, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення декларант має право вносити зміни до митної декларації, а відмова митного органу в їх унесенні з тих підстав, що це стосується перерахунку митних платежів, є протиправною. При отриманні звернення декларанта або уповноваженої ним особи про внесення змін до митної декларації митний орган може відмовити у внесенні таких змін лише в разі відсутності законних підстав для їх внесення.

Спеціальні санкції, передбачені у випадках порушення вимог Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» або пов'язаних із ним законів України та в разі проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки, зокрема, у разі неповернення виручки після спливу граничного строку, встановленого Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», можуть бути застосовані Мінекономрозвитку за наявності позитивного рішення суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. Мінекономрозвитку при застосуванні таких санкцій користується альтернативою щодо прийняття владного управлінського рішення на підставі наданого уповноваженим органом подання та долучених до нього документів, а також матеріалів, що містяться в розпорядженні Міністерства. Незастосування таких санкцій можливе в разі усунення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності відповідних допущених порушень або надання доказів неможливості виконання рішення суду чи арбітражу.

  1. Установлення та коригування митної вартості

При оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів ціною позову в розумінні підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» є різниця митних платежів, що підлягали сплаті з урахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні.

Скасування в судовому порядку рішень про коригування митної вартості товарів щодо різних випадків поставок не є підставою для висновку про триваючу системність порушень митного органу в межах здійснення покладених на нього повноважень.

  1. Митні режими

Використання пільгового (преференційного) режиму зони вільної торгівлі під час ввезення товарів на митну територію України можливе, якщо дотримано три основні умови: імпортований в Україну товар походить з країн Європейського Союзу; супроводжується документами, що підтверджують країну походження товару; транспортується з Європейського Союзу безпосередньо в Україну. Поза межами юрисдикції судів перебуває питання про зобов’язання відновити режим вільної торгівлі до товару, що пройшов процедуру митного оформлення.

Якщо компанія-експортер товару отримала сертифікати EUR.1 декларативно (повідомивши компетентні органи іноземної країни про походження товарів з території Європейського Союзу), але під час перевірки документально не змогла підтвердити походження вказаних товарів, то хоча сертифікати EUR.1 і вважаються дійсними (видавалися), проте вони не пройшли належну перевірку, а тому не можуть застосовуватися для надання товарам преференційного режиму.

Приписи Митного кодексу України не суперечать вимогам Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, які вказують на те, що мито не сплачується лише при виконанні умов транзиту митної служби, а також що обов’язково встановлюється достатній для транзитної операції строк транзиту, а митний транзит завершується представленням товару митному органу призначення у встановлений строк. Для продовження строку транзиту відповідна особа має звернутися з проханням до митного органу, зазначаючи причини, які митний орган може визнати обґрунтованими.

Товари, які були переведені в митний режим переробки за межами митної території України, звільнені від часткового оподаткування у разі ввезення (повернення) на територію України в межах визначеного Митним кодексом України строку. У такому разі сплаті підлягає плюсова різниця між сумами податку, розрахованими відповідно до бази оподаткування продуктів переробки та бази оподаткування товарів, вивезених за межі митної території України для переробки, визначеними за правилами, установленими пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України.

  1. Визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД

Декларант, який під час здійснення імпортних операцій у минулому самостійно визначив код товару за УКТ ЗЕД, прийнятий митним органом, не позбавлений можливості змінити код товару при наступних імпортних операціях, а в разі незгоди митного органу із таким кодом – оскаржити його в адміністративному або в судовому порядку.

Протиправним є рішення контролюючого органу про визначення коду товару, якщо не дотримано законодавчих вимог, які регламентують підстави і порядок взяття проб (зразків) товарів, що перебувають під митним контролем, а також гарантій, які надаються декларантам під час цього процесу.

Імпортований товар за основним компонентом, способом виготовлення й основним цільовим призначенням найбільш повно відповідає коду УКТ ЗЕД 2817 00 00 00, якщо це хімічна речовина (основним компонентом якої є оксид цинку [ZnО]), яка не містить ані тваринної, ані рослинної сировини, виготовляється промисловим хімічним способом, за цільовим призначенням використовується здебільшого у промисловості та додатково може застосовуватися як кормова домішка для тварин.

Товарні позиції 2709 та 2710 згідно з УКТ ЗЕД є спорідненими та охоплюють схожі нафтопродукти (складні суміші вуглеводнів різних класів). До позиції 2709 включається сирі нафтопродукти, щодо яких не здійснювалося оброблення, за винятком окремих його видів. До позиції 2710 належать нафтопродукти, які піддавалися будь-якому обробленню, крім оброблень, визначених у поясненні до товарної позиції 2709.

Гільзи є фітингом для труб, який підлягає класифікації за товарною позицією 7307 «Фітинги для труб і трубок (наприклад, муфти, коліна, втулки) з чорних металів», а не за позицією 9025.

Встановивши в межах здійснення митного контролю, що використання товару за функціональним призначенням неможливе, та зазначивши, що, враховуючи вміст дорогоцінних металів (срібло, золото), переробка товару з метою добування дорогоцінних металів цілком вірогідна, зразок товару може бути класифіковано як промисловий металобрухт відповідно до положень Закону України «Про металобрухт».

  1. Антидемпінгові заходи

Відсутність або недоведення стороною антидемпінгового розслідування відповідних обставин свідчить про відсутність підстав для скасування антидемпінгових заходів, що застосовані за результатом такого розслідування. Відсутність в «Основних фактах і висновках», які стали підставою для застосування антидемпінгових заходів, обґрунтувань доцільності застосування підходів до встановлення розміру ставок антидемпінгового мита не може свідчити про дискримінаційні умови його застосування в цілому та протиправність рішення про застосування відповідних антидемпінгових заходів.

Детальніше з судовою практикою Верховного Суду щодо митної справи можна ознайомитися в презентації.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Info news social link
У Верховному Суді обговорюють наслідки скасування Господарського кодексу, ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦІЯ
У Верховному Суді обговорюють наслідки скасування Господарського кодексу, ОНЛАЙН-ТРАНСЛЯЦІЯ
Головне за день
Сьогодні день народження святкують
  • Наталія Клименчук
    Наталія Клименчук
    суддя Окружного адміністративного суду міста Києва
  • Євген Мартинов
    Євген Мартинов
    голова Шевченківського районного суду міста Києва
загрузка...