Право на возвращение владельцу имущества, с которого снят арест, и право на обжалование решения суда по результатам рассмотрения ходатайства о решении судьбы вещественных доказательств – позиция Объединенной палаты КУС ВС

18:00, 4 мая 2024
Следственный судья, отменив арест автомобиля в закрытом производстве, постановил передать авто на нужды ВСУ, апелляционный суд не стал открывать производство по жалобе адвоката – что решила Объединенная палата Кассационного уголовного суда.
Право на возвращение владельцу имущества, с которого снят арест, и право на обжалование решения суда по результатам рассмотрения ходатайства о решении судьбы вещественных доказательств – позиция Объединенной палаты КУС ВС
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

В случае закрытия уголовного производства постановлением следователя или прокурора, определение следственного судьи о наложении ареста на имущество (вещественные доказательства) прекращает свое действие, учитывая, что прекращает свое действие и примененное следственным судьей лишения права на отчуждение, распоряжение и/или пользование соответствующим имуществом.

Поскольку определение следственного судьи об отмене ареста имущества, принятое после закрытия следователем уголовного производства, не предусмотрено уголовными процессуальными нормами, суд апелляционной инстанции лишен права отказать в проверке законности такого решения. Право на апелляционное обжалование такого решения подлежит обеспечению.

Об этом заявила Объединенная палата Кассационного уголовного суда в постановлении от 15 апреля 2024 года по делу № 554/2506/22.

В случае, когда уголовное производство закрыто следователем, ходатайство, поданное в порядке ч. 9 ст. 100 УПК о судьбе вещественных доказательств решается судом, а не следственным судьей.

Кроме того, ОП КУС ВС отметила, что хотя положения процессуального закона прямо не регулируют возможности обжалования в апелляционном, а в дальнейшем и в кассационном порядке решения суда по результатам рассмотрения ходатайства о решении судьбы вещественных доказательств, но и не запрещают такого обжалования с целью защиты от произвольного ограничения права собственности или владения.

Статьей 374 УПК предусмотрено, что в случае вынесения приговора суд обязан решить вопрос о вещественных доказательствах и документах и такое решение может быть обжаловано как в апелляционном, так и в кассационном порядке.

По убеждению ОП КУС ВС, аналогичным правом должно быть наделено и лицо, являющееся владельцем или собственником имущества, и право которого на свободное распоряжение, пользование или владение этим имуществом было ограничено в ходе досудебного расследования, а уголовное производство при этом закрыто следователем или прокурором.

Обставини справи

Ухвалою слідчого судді від 19 травня 2023 року частково задоволено клопотання прокурора про скасування арешту майна та скасовано арешт автомобіля марки «Mercedes-Benz», який постановлено передати для потреб Збройних Сил України.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 22 червня 2023 року закрив провадження за апеляційною скаргою адвоката на ухвалу слідчого судді. Цей суд виходив із того, що ухвала слідчого судді про скасування арешту майна, постановлена за відповідним клопотанням у порядку ст. 174 КПК після закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за постановою керівника органу досудового розслідування, за приписами ст. 309 КПК не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Не погодившись із рішенням Полтавського апеляційного суду, адвокат звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Адвокат наголошує на тому, що слідчий суддя після закриття кримінального провадження діяв не з метою захисту прав володільця, у якого було вилучено майно, а, навпаки, порушив їх, постановивши протиправне, за його доводами, рішення про передачу автомобіля сторонній особі. Звертає увагу, що після закриття кримінального провадження за постановою керівника органу досудового розслідування за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК ухвалою слідчого судді від 18 травня 2023 року було скасовано арешт, накладений на автомобіль, оскільки той втратив статус речового доказу. Отже, 19 травня 2023 року у слідчого судді були відсутні підстави повторно скасовувати арешт майна, вилученого правоохоронним органом із володіння. Вказує, що за приписами КПК транспортний засіб підлягав поверненню останньому як володільцю майна.

Наводить доводи про те, що оскаржена в апеляційному порядку ухвала слідчого судді від 19 травня 2023 року за своєю суттю не є рішенням про зняття арешту майна, яке фактично безпідставно передано сторонній особі, та висновки слідчого судді не ґрунтуються на приписах закону.

Адвокат вважає, що ухвалення слідчим суддею після закриття кримінального провадження рішення про безпідставну передачу майна сторонній особі є належним підґрунтям до його оскарження, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції. Заперечує законність і обґрунтованість висновку апеляційного суду про те, що наявні підстави для вирішення спору в порядку цивільного судочинства, указує, що в цьому випадку спір про належність майна відсутній.

З метою формування єдиного правозастосовного підходу кримінальне провадження передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду.

Позиція Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду

За матеріалами провадження, 15 травня 2023 року постановою заступника начальника Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Октябрського райсуду Полтави від 18 травня 2023 року задоволено клопотання адвоката про скасування арешту майна у кримінальному провадженні та скасовано арешт автомобіля «Мерседес Бенс», накладений ухвалою Октябрського районного суду Полтави від 21 квітня 2023 року.

Наступного дня ухвалою слідчого судді від 19 травня 2023 року було частково задоволено клопотання прокурора про скасування арешту майна, накладеного у кримінальному провадженні, скасовано арешт автомобіля марки «Mercedes-Benz, який постановлено передати для потреб Збройних Сил України.

У мотивах оскарженої ухвали суд апеляційної інстанції вказав про те, що не вбачає підстав до оскарження ухвали слідчого судді Октябрського районного суду, оскільки відсутні відомості про те, що скаржник має законні права користуватися автомобілем «Mercedes-Benz». Також апеляційний суд зазначив, що питання, порушене перед апеляційним судом, необхідно вирішувати в порядку цивільного судочинства, оскільки наявний спір про належність речей, що підлягають поверненню.

Закриваючи провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді, апеляційний суд послався на приписи ст. 309, п. 9-1 ч. 1 ст. 393 КПК, а також на ч. 12 ст. 100 цього Кодексу. Вказав, що ухвала слідчого судді щодо часткового задоволення клопотання про скасування арешту майна відсутня в переліку ухвал, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування, передбачених ст. 309 КПК, і з огляду на це дійшов висновку, що оскаржене рішення слідчого судді не може бути предметом перевірки в суді апеляційної інстанції.

ОП ККС ВС не погоджується з такими висновками.

  1. Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК. За змістом статей 173174цього Кодексу під час досудового розслідування, судового розгляду питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд відповідно.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 1 ст. 174 КПК).

Частини 3 та 4 ст. 174 КПК регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна у двох випадках: судом - за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором - одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження.

Натомість у ст. 174 КПК не йдеться про скасування арешту майна слідчим суддею після закінчення досудового розслідування внаслідок закриття кримінального провадження за постановою керівника органу досудового розслідування на підставі приписів п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Разом із тим, за приписами частини 4, якою доповнено ст. 132 КПК Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо закриття кримінального провадження у зв`язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння» № 2810-IX від 01 грудня 2022 року (набрав чинності 29 грудня цього ж року), ухвала слідчого судді або суду про застосування заходів забезпечення кримінального провадження припиняє свою дію після закінчення строку її дії, скасування запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Після закриття кримінального провадження втручання у сферу приватних інтересів (арешт майна) фактично набуває свавільного характеру, з огляду на що приписи ч. 4 ст. 132 КПК є дієвим засобом реалізації положень ст. 3 Конституції України, ст. 13 Конвенції задля усунення порушення прав власника або володільця майна.

Приписи ч. 4 ст. 132 КПК є нормою, за якою в КПК встановлено порядок припинення арешту майна після закриття кримінального провадження, застосування якої у взаємозв`язку із положеннями ч. 1 ст. 170 цього Кодексу скасовує обмеження, застосовані під час досудового розслідування.

Імперативні приписи ч. 4 ст. 132 КПК вимагають поводження з вказаним вище майном з боку прокурора, органу досудового розслідування, державної влади чи місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб та інших суб`єктів суспільних відносин як таким, що не є арештованим в порядку, передбаченому КПК. За відсутності інших законних підстав, позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, стосовно якого арешт припинив свою дію, є протиправним і тягне відповідальність, передбачену законом.

Отже, у разі закриття кримінального провадження постановою слідчого або прокурора, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно (речові докази) припиняє свою дію, з огляду на що припиняє свою дію і застосоване слідчим суддею позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування відповідним майном. Після закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому законом слідчим, речовий доказ перебуває у володінні органу досудового розслідування за відсутності процесуального рішення про арешт майна.

КПК як кримінальне процесуальне законодавство є систематизованим зведенням кримінальних процесуальних норм, які регулюють порядок досудового розслідування та судового провадження.

У Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України виходив із того, що загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило «lex posterior derogat priori» - «наступний закон скасовує попередній». Таким чином, повноважний орган конституційної юрисдикції визначив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Принцип верховенства права вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» ( lex posterior generalis non derogat priori speciali ). В Рішенні від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права втрачає свою дієвість. Імператив надання дієвості принципові верховенства права вимагає одночасного застосування всіх трьох класичних формул.

Саме із таких настанов виходить ОП ККС щодо застосування приписів ч. 4 ст. 132 КПК.

У цій справі кримінальне провадження закрив керівник органу досудового розслідування на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, і з цього моменту припинила дію ухвала слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2023 року про арешт майна в межах кримінального провадження від 18 квітня 2023 року, наслідком чого є скасування арешту як заходу забезпечення кримінального провадження.

Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, визначено в ч. 3 ст. 307, ст. 309 КПК. До цього списку не відносяться ухвали слідчих суддів про повне або часткове скасування арешту майна, постановлені за правилами ст. 174 КПК, які за висновком об`єднаної палати ККС ВС, висловленим у постанові від 19 лютого 2019 року (справа № 569/17036/18, провадження № 51-598кмо19), апеляційному оскарженню не підлягають.

Приписи статей 174309 КПК містять імперативи, які підлягають застосуванню під час здійснення кримінального провадження, з огляду на що встановлена ними заборона оскаржити в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про скасування арешту майна розповсюджує свою дію виключно на ті стадії кримінального провадження, які визначені положеннями пунктів 5, 24 ч. 1 ст. 3 КПК.

Водночас у ст. 309 КПК не йдеться про неможливість чи заборону оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчих суддів про скасування арешту майна, постановлених за відповідним клопотанням, що подане після закінчення досудового розслідування внаслідок закриття органом досудового розслідування (слідчим) кримінального провадження в порядку, передбаченому законом, зокрема, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Таке право забезпечується на підставі положень статей 124129 Конституції України,п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК. Наведене кореспондується з висновком, викладеним у постанові ВП ВС від 23 травня 2018 року у справі № 237/1459/17 (провадження № 13-19кс18).

ОП ККС ВС уважає, що під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження апеляційному суду слід виходити з приписів ст. 9 КПК, яка розкриває принцип законності кримінального провадження та в ч. 6 установлює, що, коли положення Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу, зокрема і забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки ухвала слідчого судді про скасування арешту майна, ухвалена після закриття слідчим кримінального провадження, не передбачена кримінальними процесуальними нормами, суд апеляційної інстанції позбавлений права відмовити в перевірці законності такого рішення, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК, статей 124129 Конституції України, які його гарантують.

  1. Відповідно до ч. 1 ст. 100 КПКречовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166170-174 цього Кодексу.

Втім слідчий суддя постановив судове рішення, за яким речовий доказ, вилучений стороною обвинувачення у володільця автомобіля «Мерседес Бенс», вирішено передати іншій особі, яка не є володільцем в аспекті приписів ч. 1 ст. 100 КПК, тобто вирішив питання про долю речового доказу.

Апеляційний суд, пославшись на приписи ч. 12 ст. 100 КПК, не проаналізував їх у взаємозв`язку з тими, що визначені частинами 1, 9 цієї статті, і не звернув уваги на те, що рішення постановив слідчий суддя, який не наділений відповідними повноваженнями.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Чинний кримінальний процесуальний закон розрізняє поняття «суд» та «слідчий суддя», визначаючи стадії кримінального провадження (досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність) здійснення ними своїх повноважень та належним чином розмежовуючи їх.

Відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.

Тобто, у випадку, коли кримінальне провадження закрите слідчим, клопотання подане в порядку ч. 9 ст. 100 КПК про долю речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею. Натомість у даному кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки тому, що розгляд клопотання прокурора здійснив не суд, а слідчий суддя і його ухвала підлягає оскарженню як така, що не передбачена КПК.

Право на судовий захист є фундаментальним правом людини, яке є гарантією захисту її прав, свобод і законних інтересів, а рівень його забезпеченості характеризує демократизм держави та її правовий характер.

У кримінальному судочинстві, де стикаються публічні та приватні інтереси, виникає потреба у створенні таких механізмів реалізації права на судовий захист, які забезпечували б ефективне поновлення прав особи, були максимально пристосовані для вирішення його завдань на всіх етапах провадження.

Як визначено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово та послідовно зазначав, що «перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у мирне володіння майном має бути правомірним: друге речення абзацу першого дозволяє позбавляти майна лише «за умов, визначених законом», а другий абзац визнає, що держави мають право контролювати процес користування майном шляхом застосування «законів». Верховенство права (правовладдя) одна із засад демократичного суспільства, притаманна всім статтям Конвенції. Отже питання про те, чи було досягнуто справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та потребою захисту фундаментальних прав особи набуває значення лише після того, як буде встановлено, що втручання, про яке йдеться, відповідало вимозі правомірності і не було свавільним [рішення у справі Iatridis v. Greece від 25 березня 1999 року (заява № 31107/96), § 58; рішення у справі Frizen v. Russia від 24 березня 2005 року (заява № 58254/00), § 33].

За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не слідує із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга).

Гарантії захисту та порядок відновлення порушеного права на власність мають своє відображення у кримінальному процесуальному законодавстві України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Вирішуючи питання про можливість апеляційного оскарження рішень, за якими особа позбавляється відповідного права або обмежується, варто виходити з такого.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Як визначено ч. 2 ст. 24 КПК, гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Конституційний Суд України у Рішенні від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 сформулював юридичну позицію, за якою обмеження права на апеляційне оскарження рішення суду не може бути свавільним та несправедливим; таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим; у разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов`язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац 3 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини).

Також у Висновку від 20 січня 2016 року № 1-в/2016 Конституційний Суд України зауважив, що особі має бути гарантовано право на перегляд її справи судом апеляційної інстанції; після апеляційного розгляду справи сторони судового процесу можуть бути наділені правом оскаржити судові рішення першої та апеляційної інстанцій до суду касаційної інстанції у випадках, визначених законом, що сприятиме забезпеченню реалізації принципу верховенства права (абзац 2 пп. 3.6.3 пп. 3.6 п. 3 мотивувальної частини).

Відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.

Завданням кримінального провадження, окрім іншого, є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження (ст. 2 КПК).

Згідно з ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Як визначено ч. 9 ст. 100 КПК, у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу, однак не визначено порядку оскарження судового рішення, постановленого за результатом розгляду цього клопотання.

ОП ККС ВС зауважує, що посилання в ч. 9 ст. 100 КПК на те, що клопотання розглядається згідно зі статтями 171-174 КПК, слід сприймати як таке, що свідчить про наявність у суду за результатами такого розгляду відповідних повноважень вирішити питання про долю речових доказів і документів.

Положення процесуального закону прямо не регулюють можливості оскарження у апеляційному, а у подальшому й у касаційному порядку рішення суду за результатом розгляду клопотання про вирішення долі речових доказів, але й не забороняють такого оскарження з метою захисту від свавільного обмеження права власності або володіння.

Статтею 374 КПК передбачено, що у разі ухвалення вироку суд зобов`язаний вирішити питання щодо речових доказів і документів, і таке рішення може бути оскаржене як у апеляційному, так і у касаційному порядку.

На переконання ОП ККС ВС, аналогічним правом має бути наділена й особа, яка є володільцем або власником майна, і право якої на вільне розпорядження, користування чи володіння цим майном було обмежено під час досудового розслідування, а кримінальне провадження при цьому закрито слідчим або прокурором.

Забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, прийнятого за результатами розгляду питання про долю речових доказів та документів надає можливість реалізувати легітимну мету судового контролю в аспекті реалізації положень ст. 1 Протоколу до Конвенції.

3.Наведене вище в сукупності свідчить про те, що суд апеляційної інстанції постановив рішення з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило йому ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Таким чином, ОП ККС вважає за необхідне скасувати оскаржене судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Виконуючи приписи ст. 442 КПК, ОП ККС робить висновок про те, як саме повинні застосовуватися норми права, із застосуванням яких не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.

Висновок щодо застосування норми, передбаченої абзацом 1 ч. 4 ст. 132 КПК:

У разі закриття слідчим, прокурором кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК, заходи забезпечення кримінального провадження, серед яких і арешт майна, припиняють свою дію в силу прямої вказівки ч. 4 ст. 132 КПК.

Висновок щодо застосування норм, передбачених ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, у їх взаємозв`язку із приписами статей 170 - 174 КПК:

Ухвала слідчого судді про скасування арешту майна або відмову у його скасуванні, постановлена після закриття кримінального провадження, не передбачена кримінальними процесуальними нормами, тому суд апеляційної інстанції не вправі відмовити в перевірці законності такого рішення, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 та ст. 309 КПК.

Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК, статей 124129 Конституції України.

Висновок щодо застосування норми, передбаченої ч. 9 ст. 100КПК, у взаємозв`язку із нормами, передбаченими статтями 171-174 КПК:

Ухвала суду, постановлена на підставі ч. 9 ст. 100 КПК після закриття кримінального провадження слідчим або прокурором, за якою вирішено питання про долю речових доказів і документів, може бути оскаржена як у апеляційному, так і у касаційному порядку.

Постановлена слідчим суддею в порядку ч. 9 ст. 100 КПК ухвала про вирішення питання про долю речових доказів і документів, може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК, як така, що не передбачена КПК.

Автор: Наталя Мамченко 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.

Ответственности за нарушение правил военного учета не избежать – эфир на Право ТВ
Telegram канал Sud.ua
Ответственности за нарушение правил военного учета не избежать – эфир на Право ТВ
Главное о суде
Сегодня день рождения празднуют
  • Микола Матущак
    Микола Матущак
    суддя Хмельницького апеляційного суду
  • Галина Шашуріна
    Галина Шашуріна
    суддя Сихівського районного суду м. Львова
  • Віктор Кичун
    Віктор Кичун
    суддя Конституційного Суду України