ЄСПЛ визнав порушення прав тих, хто пережив Голокост

13:00, 1 мая 2024
ЄСПЛ визнав порушення статті 8 та 14 ЄКПЛ в зв’язку з відсутністю належного виправдання перегляду історичних вироків за злочини, пов'язані з Голокостом.
ЄСПЛ визнав порушення прав тих, хто пережив Голокост
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Ірина Кушнір,

менеджерка проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду»

Справа "Зейческу і Фелтіцінеану проти Румунії" (Zăicescu and Fălticineanu v. Romania) (заява № 42917/16) стосувалася повторного судового розгляду та виправдання у 1990-х роках двох армійських офіцерів, які були засуджені у 1950-х роках за воєнні злочини та злочини проти людяності в зв’язку з їхньою участю, серед інших злочинів, у переслідуванні румунських євреїв у 1941 році, зокрема у погромі в Яссах, який пережив пан Зейческу, та поміщення великої кількості євреїв у гетто, що мало місце у випадку обох заявників.

У рішенні Палати Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце:

порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) у поєднанні зі статтею 14 (заборона дискримінації) Європейської конвенції з прав людини.

Суд встановив, зокрема, що перегляд історичних судимостей за злочини, пов'язані з Голокостом, не був належним чином обґрунтований Урядом і мав викликати у жертв Голокосту, таких як заявники, почуття вразливості та приниження.

Суд більшістю голосів визнав скарги за статтею 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність поводження) у поєднанні зі статтею 14 неприйнятними. Жорстоке поводження, якого зазнали заявники, мало місце за дев'ять років до того, як Конвенція набула чинності, і за 50 років до того, як Румунія підписала Конвенцію, а найважливіші процесуальні кроки, за які відповідальний Уряд, відбулися задовго до того, як Румунія підписала Конвенцію.

Заявники, Леонард Зеіческу та Ана Фелтіцінеану, є громадянами Румунії, які народилися у 1927 та 1929 роках відповідно. Вони проживають у Бухаресті. Вони є євреями, які вижили під час Голокосту.

У 1940 році румунський Уряд прийняв антисемітське законодавство, яке призвело, серед іншого до експропріації майна, що належало румунам-євреям, та внутрішнього переміщення єврейського населення. Після союзу Румунії з нацистською Німеччиною у 1941 році з метою звільнення частини своєї території від радянської окупації, почалася депортація євреїв за межі Румунії до Трансністрії (сучасна Республіка Молдова), яка на той час перебувала під контролем Уряду Румунії. Відбулися погроми, в тому числі великий погром в Яссах влітку 1941 року, в результаті якого загинули тисячі людей.

У 1945 році було створено два народні трибунали (Tribunalele Poporului) для переслідування і покарання, серед інших злочинів, за масові вбивства євреїв. Широкомасштабні судові процеси призвели, серед іншого, до засудження і страти колишнього прем'єр-міністра Іона Антонеску в 1946 році. Наприкінці 1940-х років звичайні суди почали переслідувати осіб, звинувачених у воєнних злочинах, відповідно до Закону № 291/1947.

Серед засуджених були Р.Д. (підполковник і колишній начальник відділу Генерального штабу румунської армії) і Г.П. (підполковник під безпосереднім командуванням Р.Д.) за військові злочини та злочини проти людяності за те, що вони спільно вчиняли 1) жорстоке поводження з полоненими; 2) співпрацювали зі Спеціальною розвідувальною службою у здійсненні погрому в Яссах; та 3) брали безпосередню участь в організації та проведенні депортації євреїв з Бессарабії та Буковини. Вони отримали 15 і 10 років каторжних робіт відповідно.

Справа Р.Д. була переглянута в 1957 році (Г.П. помер до цього часу), при цьому юридична кваліфікація скоєних дій була змінена на активну діяльність проти робітничого класу і революційного руху. Він був засуджений виключно за сприяння створенню гетто і концтаборів та ув'язнення великої кількості євреїв у гетто та концентраційних таборах.

Після падіння комуністичного режиму у 1990-х роках кілька судових справ про воєнні злочини були відновлені, в тому числі щодо Р.Д. і Г.П. (обидва на той момент були мертві). Їх вироки були скасовані Верховним судом. Суд виправдав двох армійських офіцерів, постановивши, що вони лише виконували накази про депортацію румунських євреїв і не були причетні до масових вбивств євреїв, які здійснювали лише німецькі війська.

Ці судові процеси нібито відбувалися публічно за участю призначених адвокатів загиблих військовослужбовців. Матеріали справи кілька років зберігалися в архівах спецслужб, а згодом, а згодом - в архівах Національної ради з вивчення архівів Служби безпеки (CNSAS).

У 2004 році Міжнародна комісія з вивчення Голокосту в Румунії у своєму звіті рекомендувала скасувати виправдувальні вироки воєнним злочинцям.

Випадково дізнавшись про виправдувальні вироки під час конференції, яку проводив Національний інститут вивчення Голокосту в Румунії у 2016 році, заявники безуспішно намагалися отримати доступ до матеріалів справи через суди. Нарешті вони отримали копії матеріалів справи завдяки зусиллям Міжнародної комісії.

В Європейському суді, спираючись на статті 3 (заборона нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження) та 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), як окремо, так і в поєднанні зі статтею 14 (заборона дискримінації), заявники скаржилися на те, що повторний розгляд справи, виправдувальні вироки та неінформування їх і широкої громадськості позбавили їх ефективного розслідування Голокосту та завдали шкоди їхній психологічній цілісності як осіб, що пережили Голокост. Вони також стверджували, що влада не взяла до уваги антисемітський характер злочинів, що було рівнозначно дискримінації.

За статтею 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) вони також скаржилися на відсутність доступу до матеріалів справи.

За статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції (загальна заборона дискримінації) вони скаржилися на те, що поведінка органів влади становила дискримінацію.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 14 липня 2016 року.

Рішення Європейського суду:

Статті 3 і 14, які зобов'язують державу розслідувати випадки смерті та жорстокого поводження, що мали місце до набрання чинності Конвенцією, як правило, застосовуються лише в тому випадку, якщо процедура розслідування мала б бути після того, як Конвенція набула чинності («genuine connection»). Ця справа не той випадок. Суд зазначив, що події, про які йдеться - погром в Яссах та поміщення євреїв у гетто - відбулися приблизно за 50 років до того, як Румунія ратифікувала Конвенції та приблизно за дев'ять років до набуття чинності самою Конвенцією. Найбільш важливі процедурні кроки відбулися задовго до того, як Румунія стала Договірною Стороною, а отже, «genuine connection» не було. Також не було можливості для відступу від правила «genuine connection» та застосування "цінностей Конвенції" через те, що ці злочини проти євреїв були скоєні ще до того, як сама Конвенція з'явилася на світ.

Тому Суд відхилив цю частину заяви.

 Статті 8 та 14

Заявники стверджували, що вони відчували себе приниженими та травмованими через перегляд історично та юридично встановлених фактів, які, на їхню думку, становили заперечення етнічно вмотивованого насильства, жертвами якого вони стали під час Голокосту.

Суд погодився, що результат проваджень 1998 та 1999 років, в яких розглядалася роль високопоставлених військових посадових осіб у подіях надзвичайно чутливого характеру, таких як Голокост, та контекст, пов'язаний з цими провадженнями, міг мати достатній вплив на почуття ідентичності та самоцінності євреїв та тих, хто пережив Голокост, щоб спричинити їм емоційні страждання, які досягли «певного рівня» або необхідного «порогу жорстокості». Таким чином, стаття 8 Конвенції є застосовною у цій справі.

Суд постановив, що висновки Верховного суду - зокрема, про те, що тільки німецькі війська здійснювали на території Румунії дії проти євреїв і що Р.Д. лише виконував накази, видані вищестоящим начальством - у виправдувальних рішеннях 1998 і 1999 років були виправданням або спробами розмити відповідальність і покласти провину за Голокост на іншу націю всупереч добре встановленим історичним фактам - всі елементи заперечення та спотворення Голокосту.

Держави, які пережили нацистські жахіття, можуть вважатися такими, що мають особливу моральну відповідальність дистанціюватися від масових звірств, скоєних нацистами. Це зобов'язання стало частиною цієї справи,  де стверджувані дискримінаційні дії були вчинені державними органами.

З огляду на суспільний інтерес, органи влади повинні були оприлюднити результати повторного судового розгляду та його результат. Суд встановив, що через це заявники дізналися про них випадково, що могло призвести до того, що вони відчули себе вразливими та приниженими.

Суд дійшов висновку, що Уряд не надав відповідних і достатніх підстав для перегляду історичних вироків за злочини, пов'язані з Голокостом. Виправдувальні вироки тому були «надмірними» і «не були необхідними в демократичному суспільстві», що призвело до порушення статті 8 у поєднанні зі статтею 14.

Суд не знайшов доказів порушення пункту 1 статті 6 та статті 1 Протоколу № 12, а тому визнав ці частини заяви неприйнятними.

Використано прес-реліз з сайту ЄСПЛ - https://www.echr.coe.int/w/judgment-concerning-romania-3

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Ответственности за нарушение правил военного учета не избежать – эфир на Право ТВ
Telegram канал Sud.ua
Ответственности за нарушение правил военного учета не избежать – эфир на Право ТВ
Сегодня день рождения празднуют
  • Микола Матущак
    Микола Матущак
    суддя Хмельницького апеляційного суду
  • Галина Шашуріна
    Галина Шашуріна
    суддя Сихівського районного суду м. Львова
  • Віктор Кичун
    Віктор Кичун
    суддя Конституційного Суду України