«Картонні майдани» чи керовані акції: що стоїть за протестами проти законопроєкту 12414

Колишній прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Андрій Броневицький в інтерв’ю Наталії Мосейчук пояснив, чому за яскравими протестами може стояти не щира громадська активність, а політична маніпуляція.

Після ухвалення парламентом законопроєкту, який змінив баланс повноважень між антикорупційними органами, Україну охопила хвиля протестів — із гаслами “Руки геть від НАБУ і САП”. У суспільстві з’явилася версія, що це нібито реакція на справу ексміністра розвитку громад Олексія Чернишова.

Але Броневицький таку версію відкидає: 

“Я не пов’язую ці дві історії від слова зовсім. Більш того, якщо ми пригадаємо риторику тих днів — генеральний прокурор Кравченко, призначений за тиждень до цих подій, публічно сказав: “Займайся Чернишовим, я туди втручатися не буду”.

Попри це, у публічному просторі протест подали як “помсту” за Чернишова, створивши, за словами колишнього прокурора, просту схему: є “злий президент”, який “атакує” незалежні антикорупційні органи, і є “громадяни”, які їх захищають. 

Броневицький переконаний: що така чорно-біла риторика спрощує складні юридичні процеси, а громадянам не пояснюють, як насправді працює система розслідувань, хто і за що відповідає.

«А якби людям почали говорити про систему важелів і противаг, про реальні причини розслідувань, чи вийшли б тоді люди на Майдани?» — риторично запитує колишній прокурор.

Картонні майдани 

На думку Броневицького, багато з учасників протестів навіть не знали подробиць справ, які стали “інформаційним приводом”. Зокрема, історії з бойовим генералом Півненком, якого згадували під час акцій.

“Мені видається, що люди, які вийшли на Майдан, взагалі не знали про факт проведення обшуку в Півненка. Бойовий генерал ніколи не буде займатися речами медійної площини. Він просто далі воює і виконує свій обов’язок”. 

Броневицький називає такі виступи “картонними” — бо вони створюють ілюзію масового руху, але позбавлені глибини, конкретики й усвідомлення суті проблеми.

Хто такі антикорупційні активісти? 

На думку колишнього прокурора, поняття “громадського контролю” в Україні давно втратило об’єктивність.

За його словами, все залежить, кого ми називаємо антикорупційними активістами. Якщо це люди, які реально проводять розслідування і їхня робота стає підставою для відкриття кримінальних справ — це одна історія. Але якщо це люди, які монополізували функцію громадського контролю й самі себе називають експертами — це зовсім інше.  

Броневицький зазначає, що бачив багатьох із таких “активістів” у кабінетах керівництва САП, зокрема у тодішнього очільника Клименка. Тому, каже він, важко говорити про справжню незалежність.

Коли антикорупційна боротьба стає бізнесом 

У розмові журналістка згадала публікацію експерта Олексія Копитька, який ще кілька років тому писав про “бізнес-політичні банди”, що живуть із генерації звинувачень і контролюють ринок “боротьби з корупцією”.

“Члени бізнес-політичної банди, яка буквально живе з того, що генерує і продає звинувачення, намагаються присвоїти право призначати корупціонерів”, — цитує його Мосейчук. 

Броневицький погоджується: через таку систему багато справ або закриваються за строками давності, або спочатку спрямовуються проти “неугодних” осіб.

“Коли людина потрапляє в тенета прокурорів і починає доводити свою невинуватість — на її репутації ставиться хрест. Вона вже не може діяти. Навіть якщо потім справа закривається — життя і кар’єра зруйновані”.

Він пояснив, що українське законодавство дозволяє закривати справи через сплив строків давності вже на стадії судового розгляду, і це відбувається на “нереабілітуючих підставах” — тобто людина формально не виправдана, але й не визнана винною. Це створює поле для маніпуляцій і підозр, що справи відкривають не заради справедливості, а для політичного чи репутаційного тиску. 

Додамо, у липні 2025 року в Україні розгорівся потужний суспільний вибух: тисячі людей вийшли на вулиці Києва, Львова, Одеси, Дніпра та інших міст із закликом «Руки геть від НАБУ та САП». На перший погляд — це була народна хвиля протесту, що виникла стихійно, як суспільне невдоволення рішенням парламенту. Але у своєму інтерв’ю колишній прокурор Спеціалізована антикорупційна прокуратура Андрій Броневицький висловив інше бачення: за цими акціями стояла продумана маніпуляція.

За його словами, протестні акції — «картонні майдани» — використали як інструмент для створення чор-білої картини: начебто президент чи влада проти антикорупційних органів, а громадяни — на боці «борців зі злом». Але за лаштунками — інші дії: голосування за закон, який суттєво змінював статус НАБУ і САП. 

Що ухвалено: суть законопроєкту

22 липня 2025 року Верховна Рада України підтримала законопроєкт №12414, який, згідно з численними інтерпретаціями, суттєво обмежував незалежність антикорупційних органів. 

Зокрема документ передбачав, розширення повноважень Руслан Кравченко (генерального прокурора України) щодо контролю над НАБУ і САП.  Можливість передачі справ із НАБУ іншим органам у разі “неефективного” розслідування. Надавав Генпрокурору доступ до матеріалів НАБУ і право давати письмові вказівки детективам;  

Формально закон мав бути про особливості досудового розслідування злочинів, пов’язаних зі зниклими особами за умов воєнного стану — але в ході законодавчого процесу до нього внесли поправки щодо антикорупційних органів. 

Президент Володимир Зеленський підписав закон того самого дня.  

Протести: коли і чому?

Після підписання закону 22-23 липня протестні акції охопили низку міст. 

Учасники зібралися з вимогою накласти вето, повернути незалежність антикорупційним органам і не допустити підриву антикорупційної інфраструктури. 

За словами Броневицького, протест мав більше інформаційну функцію, ніж реальну юридичну — як спосіб легітимізації змін у системі.

Чому «картонні»?

Броневицький вказує на три ключові ознаки: 

1. Форма важливіша за зміст — акції стали елементом публічної картинки, але без чіткої взаємодії з розслідуваннями чи відповідальністю.

2. Акцент не на результатах діяльності НАБУ/САП, а на медійному тиску — коментарі, емоції, заяви без завершальних вироків.

3. Неможливість зрозуміти, ким є справжні організатори і хто стоїть за масштабом — коли люди виходять на площу, їм кажуть: “це за антикорупцію”, але не пояснюють механізмів і наслідків.

Якщо акції виглядають як політичний театр, а законодавчі зміни — як крок назад у незалежності антикорупційних органів, то це підриває довіру громадян.

Довіра є критичною, адже без неї навіть найкращі закони не працюють. А тут — здається, що система змінюється не на користь боротьби з корупцією, а на користь контролю. 

«Картонні майдани» — це не лише метафора. За словами Броневицького, це спосіб створити вигляд змін, коли реальної підзвітності й контролю немає. А закон №12414 став каталізатором — не лише юридично, а символічно.

Якщо антикорупційні органи втрачають незалежність і стають інструментом політичної гри, тоді акції протесту, хай навіть масові, ризикують перетворитися на театр без глядачів — громадяни, які перестануть вірити, що система працює.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.