Тривалість відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві не впливає на наявність складу дезертирства, основною ознакою є мета – Верховний Суд

Момент виникнення у особи наміру ухилитись від військової служби (безпосередньо в момент самовільного залишення військової частини або в період незаконного перебування за її межами) не впливає на наявність складу злочину «Дезертирство». Обов’язковою ознакою складу цього кримінального правопорушення завжди є мета, що полягає у намірі військовослужбовця ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а назавжди.

Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання. Про це зазначила колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 30 січня 2024 року по справі № 336/5209/22.

Обставини справи

Солдата було визнано винуватим у тому, що він, будучи військовослужбовцем за мобілізацією військової частини, 27 серпня 2022 року, діючи в умовах воєнного стану, з метою ухилення від проходження військової служби, умисно самовільно залишив місце несення вартової служби з охорони та оборони важливого державного об'єкту, після чого свої службові обов'язки не виконував, заходів до повернення до військової частини не вживав, про своє місцезнаходження командуванню і в органи військового управління не повідомляв, до 18 вересня 2022 року незаконно перебував за межами місця несення військової служби.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій

Місцевий суд визнав винуватим та засудив військовослужбовця за ч. 4 ст. 408 КК по 6 років позбавлення волі. Апеляційний суд змінив цей вирок в частині призначеного покарання – призначив покарання в виді 4 років позбавлення волі.

У касаційній скарзі захисник стверджує, що в діях військовослужбовця відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК, так як на меті у нього не було ухилення від військової служби назавжди, а лише тимчасово.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій. ВС вказує, що об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 408 КК, є встановлений законодавством України порядок проходження військової служби. Суб`єктом цього злочину може бути лише військовослужбовець, тобто той, хто проходить військову службу.

Об`єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у:

1. самовільному залишенні військової частини або місця служби;
2. нез`явленні на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб`єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з`явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Суб`єктивна сторона дезертирства завжди характеризується прямим умислом.

Крім того, обов`язковою ознакою цього складу кримінального правопорушення є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди.

Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.

Від злочину, передбаченого ст. 407 КК, злочин, передбачений ст. 408 КК, відрізняється в основному за своєю суб`єктивною стороною. Обов`язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди.

При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають). Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами.

Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.

ККС акцентує увагу на тому, що обвинувачений, будучи військовослужбовцем, тривалий час був відсутній у військовій частині та не вживав будь-яких дій для повернення на службу, натомість був затриманий прикордонною службою за спробу незаконного перетину державного кордону з України до Угорщини поза пунктами пропуску через державний кордон, що свідчить про негативне ставлення до служби та свого військового обов'язку, ганебний приклад нехтування вимогами військової дисципліни, що підриває боєздатність ЗСУ в цілому.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.