Верховний Суд нагадав, коли позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження

17:00, 3 березня 2024
Позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Верховний Суд нагадав, коли позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 вересня 2023 року по справі справа № 757/62500/16-ц.

Обставини справи

Позивачка виступала потерпілою у кримінальному провадженні від 26 липня 2014 року, досудове розслідування в якому здійснювалося СВ Фастівського ВП Васильківського ГУНП в Київській області. Протягом здійснення досудового розслідування було винесено 8 постанов про закриття кримінального провадження, 7 із яких було скасовано за скаргами потерпілої.

Постановою Фастівської місцевої прокуратури від 25 березня 2016 року кримінальне провадження закрито у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у справі №757/33404/15-к задоволено частково скаргу потерпілої щодо порушення процесуальних строків та нездійснення процесуальних дій. Визнано неправомірними дії відповідальних посадових осіб Генеральної прокуратури України щодо належного здійснення нагляду за процесуальною діяльністю прокурорів прокуратури Київської області та Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Зобов`язано відповідальних посадових осіб Генеральної прокуратури України надати нижчестоящому прокурору Київської області вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень щодо строків досудового розслідування кримінального провадження.

У висновку експертного дослідження фахівця у галузі судово-психологічної експертизи потерпілої від 12 серпня 2015 року зазначено, зокрема, що внаслідок тривалої психотравмуючої ситуації позивачка перебувала у стані хронічної психоемоційної напруги.

У висновку спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження від 7 грудня 2016 року зазначено, що їй спричинено моральну шкоду внаслідок дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду у період з 6 липня 2014 року до 26 травня 2016 року; моральні страждання підекспертної внаслідок ситуації незаконного закриття кримінального провадження, в якому вона була потерпілою, працівниками правоохоронних органів, прокуратури та судами в період з 26 липня 2014 року до 26 травня 2016 року викликані довготривалим емоційним напруженням, вразливістю, відчуттям постійного стану тривоги та невизначеності у подальшому житті; можливий розмір грошової компенсації за заподіяні моральні страждання з урахуванням психологічних коефіцієнтів складає 324 мінімальних заробітних плат, розмір яких установлюється рівнем розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент ухвалення рішення суду.

У грудні 2016 року потерпіла звернулася до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, правонаступником якої є Офіс Генерального прокурора, Державної казначейської служби, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органів досудового слідства і прокуратури.

Позивач зазначала, що вказані дії призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків, вимагали від неї додаткових зусиль для організації її життя. Протягом тривалого часу вона змушена була брати участь у судових засіданнях, спростовувати безпідставні арґументи та незаконні постанови про закриття кримінального провадження.

Посилалася на те, що у неї на все життя залишилося гірке усвідомлення абсолютної незахищеності перед свавіллям правоохоронних органів з будь-яких мотивів, які застовуювали до неї дискримінацію за ознаками статі й соціального положення.

Ураховуючи наведене та з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути за рахунок державного бюджету на її користь майнову шкоду у розмірі 273 253, 44 грн та моральну шкоду у розмірі 1 669 452, 00 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року апеляційну скаргу залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 березня 2023 року касаційну скаргу потерпілої задоволено, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 4 квітня 2023 року апеляційну скаргу жінки задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету на користь потерпілої відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, що внаслідок надмірної тривалості досудового розслідування, неодноразового протиправного закриття кримінального провадження, позивач змушена була докладати додаткових зусиль щодо відновлення її прав, що призвело до завдання їй моральної шкоди. При цьому судом також не враховано, що за дії та бездіяльність державних органів відповідальність покладається саме на державу, а не безпосередньо на орган, що допустив порушення. Та обставина, що позивачем не залучено у якості співвідповідача Фастівську місцеву прокуратуру Київської області, у даному випадку, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд виходив із положень статей 23, 1174 ЦК України й урахував характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, засади співмірності, виваженості, справедливості, інші обставини, та дійшов висновку про те, що з Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 20 000 грн.

Офіс Генерального прокурора та потерпіла подали касаційні скарги до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.

Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, своєчасність розслідування та незалежність слідства.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності наявність вини посадових осіб та органів державної влади не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності та доказування інших елементів складу цивільного правопорушення.

Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

У постанові від 3 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі № 362/15/16-ц, від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19, від 1 грудня 2021 року в справі № 308/14232/18, від 23 лютого 2022 року в справі № 646/5368/19.

Згідно зі статтею 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд апеляційної інстанції, виконуючи вказівки Верховного Суду відповідно до частини першої статті 417 ЦПК, відшкодовуючи моральну шкоду визнав факт заподіяння моральної шкоди позивачу діями відповідача, а саме встановив відсутність контролю та належного нагляду за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні керівництвом місцевої прокуратури та відомчого контролю керівництвом органу досудового розслідування.

При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновок експертного дослідження фахівця у галузі судово-психологічної експертизи від 12 серпня 2015 року, а також копію висновку спеціаліста за результатами проведення психологічного дослідження від 7 грудня 2016 року, у другому з яких зазначено, що потерпілій спричинено моральну шкоду внаслідок дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду у період з 6 липня 2014 року до 26 травня 2016 року; можливий розмір грошової компенсації за заподіяні моральні страждання з урахуванням психологічних коефіцієнтів складає 324 мінімальних заробітних плат, розмір яких установлюється рівнем розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент ухвалення рішення суду.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позову в частині наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки судом встановлено надмірну тривалість досудового розслідування та неодноразове протиправне закриття кримінального провадження, що мало негативні наслідки для позивача. Суд апеляційної інстанції правильно визнав доведеним факт заподіяння моральних страждань внаслідок неправомірних дій відповідача, що є підставою для відшкодування спричиненої їй моральної шкоди.

У зв`язку з тривалістю кримінального провадження вона була змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними заявами й клопотаннями, що не входило до її звичайної діяльності та призвело до моральних страждань.

За таких обставин апеляційний суд врахував, що систематичність наведених дій та надмірна тривалість кримінального провадження призвели до моральних страждань потерпілої. Зазначені обставини не були спростовані відповідачем, відтак, посилання Офісу Генерального прокурора у касаційній скарзі на недоведеність позивачем завдання їй моральної шкоди не заслуговують на увагу.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначив, що у справі відсутні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 1 669 452 грн, а тому вважав, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності, розумності, що відшкодуванню підлягає моральна шкода в розмірі 20 000 грн.

У пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 752/17832/14-ц зазначено, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди апеляційний суд врахував глибину фізичних та душевних страждань, а також вимоги розумності та справедливості й дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди частково у розмірі 20 000 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення майнової шкоди

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди, оскільки витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Під час ухвалення судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди суд апеляційної інстанції посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18, від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18.

Відтак, судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення в частині відмови у стягненні витрат, пов`язаним із наданням правничої допомоги у кримінальному провадженні в межах цивільного позову немає.

Отже, Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Закон про мобілізацію: наслідки для військовозобов’язаних, що буде з відстрочкою
Telegram канал Sud.ua
Закон про мобілізацію: наслідки для військовозобов’язаних, що буде з відстрочкою
Головне про суд
Сьогодні день народження святкують
  • Андрій Костін
    Андрій Костін
    Генеральний прокурор України
  • Юрій Жизнєвський
    Юрій Жизнєвський
    голова Житомирського апеляційного суду
  • Микола Мойсюк
    Микола Мойсюк
    суддя Сьомого апеляційного адміністративного суду
  • Олена Соколенко
    Олена Соколенко
    суддя Одеського окружного адміністративного суду
  • Ростислав Кузан
    Ростислав Кузан
    суддя Львівського окружного адміністративного суду