Когда возврат судом искового заявления преследует легитимную цель: позиция БП ВС

11:57, 30 марта 2023
Вопрос помощи в оформлении искового заявления должен ставится заинтересованным в этом лицом на этапе предъявления иска, поскольку после подачи искового заявления соответствие его оформления требованиям КАС является предметом судебной оценки, - БП ВС.
Когда возврат судом искового заявления преследует легитимную цель: позиция БП ВС
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Большая Палата Верховного Суда рассмотрела дело №990/70/22 относительно оснований возвращения искового заявления в связи с неустранением истцом недостатков (судья-докладчик Всеволод Князев).

Так, позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила (як зазначає ВП ВС, «орфографія збережена»):

«1) Вчинити дії щодо оцінки антиконституційно-протиправних рішень уряду по застосуванню не оприлюднених Державних будівельних норм та зобов`язати ВР створити парламентську слідчу комісію щодо переслідування МВС - власників будівель, через недотримання таємних ДБНів, з долученням доказів із рішень судової справи 640/17011/20. Залучити експертів ООН і ОБСЄ.

2) Визнати протиправним та скасувати таємний наказ урядовців № 287 від 31.10.2016 «Про затвердження ДБН В.1.1-7:2016 Пожежна безпека об`єктів будівництва» та наказ № 312 від 13.11.2014 «Про затвердження ДБН В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту».

3) Зобов`язати ВР і Уряд розглянути звернення правозахисних організацій України від 03.03.2022 та ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду ООН.».

«Обґрунтовуючи ці вимоги, позивачка, пославшись на пункт 91 рішення Європейського суду з прав людини від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява № 77703/01), зазначила, що органи державної влади з метою тиску на жителів м. Малина протягом тривалого часу незаконно відмовляють у реєстрації статуту Свято-Покровської громади-парафії Російської православної церкви закордоном (далі - РПЦЗ) м. Малина та всупереч зазначеному рішенню ЄСПЛ незаконно припинили дію розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації від 14 березня 2002 року № 139. Надалі повідомила, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України було вражено цивільні об`єкти м. Малина. Це стало підставою для звернення членів РПЦЗ до поліції, а також прокурора Міжнародного кримінального суду (далі - МКС). Разом із цим через бездіяльність парламенту і уряду щодо нератифікації Римського статуту позивачка, яка також апелює до його положень, не може реалізувати свої права. Зауважила, що 03 березня 2022 року правозахисні організації України www.zmina.ua звернулися до органів державної влади з вимогою невідкладно прийняти законопроект № 2689 про ратифікацію Римського статуту.

Надалі позивачка вказала не те, що зараз Україна почала відбудовувати зруйновані будівлі, однак не оприлюднені урядом Державні будівельні норми і норми Держпраці перешкоджають відновленню держави. Так, на офіційному вебсайті Верховної Ради України наявні накази від 31 жовтня 2016 року № 287 «Про затвердження ДБН В.1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва» та від 13 листопада 2014 року № 312 «Про затвердження ДБН В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту», підписані неуповноваженою особою, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а самі ДБН не зареєстровані в Міністерстві юстиції України і не оприлюднені. Підсумовуючи викладене, позивачка зазначила, що права релігійної громади РПЦЗ м. Малина (зокрема і права позивачки) мають бути захищені від порушень вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього», - вказала ВП ВС.

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 16 травня 2022 року позовну заяву залишив без руху та встановив позивачці десятиденний строк для усунення визначених в ухвалі недоліків шляхом складення позовної заяви у новій редакції із зазначенням змісту позовних вимог відповідно до приписів частини першої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України, вичерпним викладом обставин на обґрунтування позовних вимог (зазначення конкретних юридичних фактів, з настанням яких сторони вступили між собою у спірні правовідносини), зазначенням підстав для об`єднання позовних вимог в одне провадження (в разі пред`явлення декількох вимог), обґрунтуванням порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача прав, свобод або законних інтересів позивачки, зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини.

Перевіривши цю заяву, КАС ВС дійшов висновку, що позивачка не усунула недоліки, про які йшлося в ухвалі від 16 травня 2022 року та ухвалою від 18 липня 2022 року повернув позовну заяву позивачці.

В апеляційній скарзі до ВП ВС позивачка вказує на ігнорування судом практики ЄСПЛ щодо потреби уникнення надмірного формалізму при вирішенні питання про прийняття позовної заяви або скарги.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Як убачається з матеріалів справи, КАС ВС зауважив, що у позовній заяві разом з вимогами до Верховної Ради України про зобов`язання «створити парламентську слідчу комісію щодо переслідування МВС - власників будівель, через недотримання таємних ДБНів, з долученням доказів із рішень судової справи 640/17011/20», зобов`язання «розглянути звернення правозахисних організацій України від 03.03.2022 та ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду ООН» об`єднано вимоги до уряду, який визначено третьою особою у справі.

За змістом позову цей висновок суду стосується вимог про: оцінку «антиконституційно-протиправних рішень уряду по застосуванню не оприлюднених Державних будівельних норм»; визнання протиправними і скасування наказів від 31 жовтня 2016 року № 287 «Про затвердження ДБН В.1.1-7:2016 «Пожежна безпека об`єктів будівництва» та від 13 листопада 2014 року № 312 «Про затвердження ДБН В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту», видавцем яких є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; зобов`язання, зокрема, Уряду України «розглянути звернення правозахисних організацій України від 03.03.2022 та ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду ООН».

Разом із цим суд зазначив, що за правилами частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні не всі справи, вимоги у яких заявлено до Кабінету Міністрів України, а лише ті, які стосуються оскарження його бездіяльності щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

Крім цього, зі змісту позовної заяви не вбачається підстав об`єднання цих вимог в одне провадження, враховуючи, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, якщо вони пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги (статті 21 і 172 КАС).

Суд також зазначив, що виклад обставин, якими позивачка обґрунтувала свої вимоги про зобов`язання Верховної Ради України створити парламентську слідчу комісію «щодо переслідування МВС - власників будівель через недотримання таємних ДБНів», а також про ратифікацію Римського статуту, не дозволяє встановити існування в цій частині публічно-правового спору між позивачкою та Верховною Радою України, в якому парламент реалізовував свої владні (управлінські) повноваження, а не контрольну чи законотворчу функції. Із позовної заяви не вбачається, які саме дії чи бездіяльність парламенту у правовідносинах з позивачкою в цій частині призвели до порушення її прав. Водночас вимог про визнання дій або бездіяльності Верховної Ради України протиправною як передумови звернення з позовом про зобов`язання вчинити дії позов не містить.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що встановлені судом в ухвалі від 16 травня 2022 року недоліки цієї позовної заяви, зокрема, стосовно її невідповідності вимогам статей 160, 161 КАС, не можуть бути розцінені як прояв надмірного формалізму, адже є суттєвими і у своїй сукупності дійсно перешкоджали можливості вирішити питання про відкриття провадження за цією позовною заявою. Водночас позивачка була повідомлена про наслідки неусунення недоліків у встановлений судом строк і мала реальну можливість їх усунути у визначений в згаданій ухвалі спосіб.

Зі змісту уточненої позовної заяви, наданої позивачкою на виконання ухвали від 16 травня 2022 року, вбачається, що в ній наведено ті ж вимоги та їх обґрунтування, які не відрізняються від попередньої редакції позову, однак вимоги викладено в іншому порядку та доповнено вимогою про постановлення окремої ухвали.

Такі зміни у змісті позовних вимог не дають підстав для висновку про виконання позивачкою вимог ухвали від 16 травня 2022 року.

За цих обставин ВП ВС погоджується з висновком суду першої інстанції про неусунення позивачкою зазначених у згаданій ухвалі недоліків та наявність передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС підстави для повернення позовної заяви.

Щодо доводів скаржниці про порушення її права на доступ до суду (права на судовий захист) Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

У пункті 37 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що повернення судом першої інстанції позивачці її позовної заяви в цій справі у зв`язку з невиконанням ухвали вказаного суду про усунення недоліків позовної заяви переслідує легітимну мету та має розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Оскаржуване судове рішення зумовлене не будь-яким свавільним небажанням суду розглядати звернення позивачки до суду, а лише невиконанням нею процесуальних вимог закону щодо форми та порядку подання позовної заяви. Такого змісту дії не можуть свідчити про обмеження її права на судовий захист.

Розгляд позовної заяви, яка складена без дотримання передбачених КАС вимог, не передбачений положеннями процесуального законодавства.

При цьому згідно із частиною восьмою статті 169 КАС повернення позовної заяви не позбавляє права звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Отже, оскаржуване судове рішення не перешкоджає доступу до суду за умови дотримання вимог процесуального закону.

Стосовно зазначеного у позові клопотання про надання відповідно до статті 160 КАС допомоги в оформленні позовної заяви Велика Палата Верховного Суду зауважує, що таке питання, вочевидь, має ставитися зацікавленою в цьому особою на етапі до пред`явлення позову, оскільки після подання позовної заяви відповідність її оформлення вимогам КАС є предметом судової оцінки.

У решті доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.

Закон об усилении мобилизации: военный учет и другие изменения для украинцев за границей
Telegram канал Sud.ua
Закон об усилении мобилизации: военный учет и другие изменения для украинцев за границей