Ресурсозаощадливо та оперативно: пропозиції стосовно апгрейду ефективності судової системи

11:28, 11 сентября 2023
Насамперед, має бути забезпечений рівномірний розподіл на національному рівні існуючих обсягів проваджень між наявною кількістю суддів, а вже потім дослідження і встановлення який фактичний, а не арифметично середній обсяг навантаження на кожного суддю у державі є гранично допустимим.
Ресурсозаощадливо та оперативно: пропозиції стосовно апгрейду ефективності судової системи
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Денис Попков, 

суддя Східного апеляційного господарського суду

«Коли тоді здається, що мета недосяжна,

 не змінюй свою мету – змінюй свій план  дій»

Конфуцій

Логічним продовженням власних міркувань, викладених у публікації від 22.08.2023 «Роздуми про оптимізацію функціонування судової системи: концептуалізація підходів VS рухи заради рухів», є спроба запропонувати візію конкретних практичних заходів з підвищення функціональної ефективності судової системи, які б відповідали сформулюваним критеріям «еволюційної та інтенсивної» прийнятності (на противагу «радикально-революційним» та «екстенсивно-бюджетообтяжливим», які частіше перебувають у фокусі суспільної уваги).

Як відомо, нещодавно ВРП затвердила Тимчасову штатну чисельність суддів, яка, вочевидь, виступатиме орієнтиром для ВККС при ухваленні рішень щодо конкурсів та їх послідовності з заповнення вакансій у судах. Вітчизняний досвід конкурсних процедур свідчить, що через різні об’єктивні та суб’єктивні чинники цей процес доволі тривалий, недешевий та супроводжується контраверсійним публічним обговоренням (з одного боку – ознака демократичності, а з іншого боку – маркер недосконалості, через що конкурсні процедури постійно змінюються), а інколи – і скаргами, які перетворюють результати конкурсів у вразливий для критики обʼєкт.

Своєю чергою, визначення необхідної кількості суддів у державі,  залежить, щонайменше, від двох чинників:  1) обсяг роботи (абсолютна загальносистемна кількість)  – наявної та очікуваної кількості судових справ (прогнозні параметри можуть бути визначені з урахуванням аналізу наявних тенденцій та змін у законодавстві, які можуть призводити до збільшення (наприклад, введення нових категорій у цивільний обіг) або зменшення (наприклад, поширення альтернативних позасудових способів вирішення спорів) проваджень); 2) інтенсивності навантаження/розподілу роботи між наявними суддями (відносна персональна кількість). Можна навести і інші чинники – спеціальні вимоги законодавства, складність певних категорій спорів тощо, але вважаю, що для операціоналізації заходів достатньо і цих двох.

Якщо пам’ятати, що не тільки конкурсний відбір, але й подальше утримання кожної утвореної і заповненої штатної одиниці судді (а це не тільки його заробітна плата, але й окремий кабінет, секретар, помічник, можливо і службове житло тощо) потребують чималих коштів, тоді як у поточній дійсності та найближчій перспективі в Україні фінансовим ресурсам платників податків можна (та навіть потрібно) знайти інше призначення із задоволення набагато гостріших суспільних потреб (лікарні, інфраструктура, реабілітація постраждалих тощо), маємо дійти висновку про важливість державницького підходу до кадрово-інституційого реформування судової сфери. Екстенсивний шлях – збільшення загальної кількості суддів через збільшення кількості справ та/або через штучне і невиправдане зараз утворення нових юрисдикцій, який на фоні хвилі відставок може доповнюватися тяжінням до інерційного сценарію (збереження кількості посад суддів у штатному розкладі, який сформувався у минулі періоди), на мій погляд, на сьогодні повністю вичерпав себе та є нерелевантним.

Більш оптимальним, та таким, що «по-кишені» державі є приклад-рецепт, наочно продемонстрований минулим опалювальним сезоном зимою вітчизняними енергетиками: маневрування через оптимізацію систем розподілу наявними резервами та підвищення коефіцієнту їх корисної дії, адже щоденні потреби споживачів електрики та тепла не могли очікувати на створення і введення в експлуатацію нових потужностей замість знищених. Так само і учасники судових проваджень у своїх потребах на встановлення справедливості та правової визначеності у різних юридичних суперечках не повинні бути «заручниками» очікувань у постійно віддаленому майбутньому створення якоїсь іншої судової системи, у якій нарешті вдасться вирішити всі міжюрисдикційних суперечки між новоутвореними/трансформованими гілками судової системи (якщо орієнтуватись на обговорювані плани радикальних змін, настання декларованого результату яких має характер припущень) та керуватися єдиною та стабільною практикою Верховного Суду.

Таким чином, перед визначенням кількісних параметрів архітектури судової системи, яка «запрограмує» видатки на її утримання на тривалий проміжок часу (спеціальний статус судді цілком виправдано унеможливлює «легке» звільнення за ініціативою роботодавця-держави через втрату потреби у зв’язку із тимчасовим зменшення обсягу роботи), потрібно зосередити увагу на покращенні-підвищенні коефіцієнту використання наявних кадрових ресурсів. Варто пояснити, що мова не йде про «радянські міфічні» гасла, на кшталт «нам хліба не треба – роботу давай!», адже кожен суддя як людина цілком природньо має фізичні ліміти навантаження. Їх дотримання  необхідно навіть з прогматичних міркувань обґрунтованих очікувань на належну якість здійснюваного судочинства (підрахунком таких лімітів  займалась ДСА України спільно з РСУ та за підтримкою Програми USAID «Нове правосуддя»). Насамперед, має бути забезпечений рівномірний розподіл на національному рівні існуючих обсягів проваджень між наявною кількістю суддів, а вже потім дослідження і встановлення  який фактичний, а не арифметично середній обсяг навантаження на кожного суддю у державі є гранично допустимим.

На персональний обсяг навантаження судді, окрім загальної кількості суддів у штаті певного суду та особливостей вирішення зборами цього суду питання внутрішньої спеціалізації впливає законодавчий інститут територіальної підсудності, який було сформовано ще у римському праві для задоволення вимог доступності як умови справедливості провадження: первісно - із прив’язкою до місця народження особи, а з часом (та економічним розвитком)  - з місцем проживання.

Сучасні комунікаційні технології (участь у судових засіданнях за допомогою відеоконференції) та цифровізація судочинства (електронний кабінет учасників провадження та можливість електронного обігу виконавчих документів) змінили середовище настільки, що «генетичний код» підсудності з прив’язкою до певної території (судового округу) «географічного доступу» видається застарілим та фінансово обтяжливим.  Вимушене переселення значної кількості населення через військові дії до західних регіонів України утворює супутню хвилю релокації  бізнесу, що може мати наслідком і у вигляді надмірного навантаження судів цих регіонів, зважаючи на традиційно сформовану штатну їх чисельність.

Беручи до уваги коло субʼєктів – учасників провадження, стійкий високий рівень дисципліни дотримання процесуальних строків розгляду справ, а також вимоги Закону України від 29.06.2023  №3200-IX (передбачає обов’язкове запровадження електронних кабінетів всім категоріям субʼєктів господарського судочинства, окрім пересічних громадян), вважаю, що саме господарська юрисдикція більш за інші судові підсистеми готова до перегляду і осучаснення правил територіальної підсудності, яке може полягати у простих, оперативних та дешевих для бюджету новаціях:

1.Скасування правил територіальної підсудності, встановлених ст.ст.27, 29, а також ч.ч.1, 2, 3, 4, 5 (окрім справ, матеріали яких містять державну таємницю), 7, 8, 11, 12 ст.30 ГПК України.

2. Запровадження замість вказаних скасованих правил єдиного принципу розподілу відповідних спорів, які ініціюються шляхом подання позову через електронний кабінет на адресу єдиного національного серверу розподілу, між усіма суддями господарських судів України, що мають належну спеціалізацію з урахуванням поточного рівня навантаження випадковим обранням. Позов у електронному вигляді після розподілу автоматично скеровуються відповідному судді, а учасники провадження у цій справі набуватимуть доступ до її матеріалів, формувати їх своїми процесуальними документами та брати участь у судових засіданнях у відеоконференціях за допомогою власних електронних кабінетів.

3. Виключенням з цього загального принципу розподілу становитимуть справи, матеріали яких містять державну таємницю (їх розгляд має продовжити здійснювати господарський суд, юрисдикція якого поширюється на м. Київ, оскільки у інших господарських судів не було потреби мати у своєму штаті суддів з відповідним рівнем доступу до державної таємниці), а також спори, передбачені ч.ч.6, 9 ст.30 ГПК України (адже у справах цих категорій найчастіше серед учасників зустрічаються пересічні громадяни, які можуть не мати і не зобов’язані на даний момент мати власні електронні кабінети).

Які наслідки матиме така ревізія/реформа територіальної підсудності? На мій погляд, до позитиву можна віднести цілу низку пунктів:

По-перше, вирівнювання навантаження між суддями у всеукраїнському масштабі за рахунок перерозподілу справ з «перевантажених» судів до «недовантажених», що не тільки покращить умови для своєчасного і якісного розгляду справ у цілому, але й дозволить об’єктивно виміряти (і постійно актуалізовувати)  допустимий рівень персонального навантаження та чітко визначати дійсні потреби у залучені нових кадрів. Переконаний, що за рахунок більш ефективного та рівномірного розподілу справ загальна штатна кількість суддів першої інстанції буде менша, ніж визначена зараз ВРП Тимчасова за існуючими правилами підсудності.

По-друге, з’явиться проста методологічна основа  для встановлення необхідної кількості суддів в апеляційних господарських судах, оскільки за умов всеукраїнського розподілу переважної кількості справ (за винятком вказаних 3-ьох випадків збереження виключної підсудності) між усіма суддями судів першої інстанції потрібна кількість штатних одиниць суддів другої інстанції як похідна величина від обсягів навантаження майже повністю[1] визначатиметься кількістю суддів першої інстанції відповідного апеляційного округу та коефіцієнтом оскарження їх судових актів. У сукупністю із першим пунктом це дозволить ВРП, ВККС та ДСАУ більш виважено та ефективно вирішити питання з кількістю та послідовністю конкурсних процедур щодо господарських судів першої та другої інстанцій.

По-третє, посилиться об’єктивний критерій неупередженості, адже випадковість розподілу позову між усіма суддями-господарниками України та ще й через сервер, який навіть технічно ніяк не контролюватиметься співробітниками суду, де буде розглядатися такий позов (такий сервер взагалі можна розмістити, наприклад, у ВРП задля уникнення будь-яких побоювань та звинувачень у втручанні з боку суддівського корпусу), значною мірою зменшить корупційні припущення (ризики) та ймовірну недовіру суспільства до результатів вирішення спорів у випадках, коли стороною справи є економічно (владно) впливовий суб’єкт, який за існуючими правилами підсудності розташований в одному місті (області) із судом і через це може спробувати вчинити позапроцесуальний вплив на його суддів.

По-четверте, майже повністю зникне потреба у громіздкий та неефективній процедурі тимчасових відряджень суддів до інших судів для допомоги з місцевим навантаженням, що вимагає вирішення і супутніх проблем із житлом відрядженого судді та забезпеченням на місці помічником і секретарем, адмініструванням з боку ДСА перерозподілу коштів на утримання судів тощо. Це вивільнить час ВККС та ВРП для виконання інших завдань і дозволить замість «ручного», а тому суб’єктивного  і повільного (між моментом виникнення потреби у кадровому посиленні певного суду і негарантованого вирішенням цієї проблеми шляхом відрядження завжди існує тривалий часовий період бюрократичного опрацювання) механізму керування кадрами, запровадити автоматичний алгоритм постійного забезпечення відповідності між кількістю суддів у конкретному суді та обсягом навантаження на цей суд.

По-пʼяте, прискорення напрацювання уніфікованої судової практики через унеможливлення «локалізації» певних правових проблем та підходів до їх вирішення у межах одного апеляційного округу (враховуючи існуючі касаційні фільтри, до моменту появи узагальнених правових підходів на рівні Верховного Суду, в країні можуть співіснувати декілька різних регіональних практик, що є неприпустимим у єдиній правовій системі). Декілька позовів у однакових правових ситуаціях розглядатимуться вже у різних  господарських судах та переглядатимуться, відповідно, різними апеляційними інстанціями – подібна «селекція» дозволить з більшою вірогідністю уникнути тиражування одних і тих же помилок та вже на рівні касаційної інстанції з більшого переліку опрацьованих варіантів  визначити найоптимальніший. Такий підхід також стимулюватиме міжрегіональні горизонтальні формати обміну досвідом (конференції, семінари) у судовій системі, які доповнять існуючі переважно вертикальні.

По-шосте, утвориться можливість істотного заощадження коштів на капітальні видатки у разі необхідності збільшення штатної кількості суддів – відповідні штатні одиниці можуть створюватися саме у тому суді у межах країни, наявна матеріально-технічна база якого вже сьогодні дозволить розмістити (кабінет, службове житло тощо) таких додаткових суддів. Дійсно, незалежно від регіону розташування такого суду нові судді отримають рівну кількість проваджень з усієї України, відповідно зменшивши навантаження всіх колег до розрахованого прийнятного рівня. Таким чином, заповнення вакансій у судовій системі може бути «відірвано» від залежності попереднього придбання (побудови) нової будівлі у конкретному регіоні (на що в поточних умовах вочевидь не вистачатиме бюджетних можливостей), за умов, коли в іншому регіоні вже існуюче приміщення суду дозволяє розмістити нових суддів – це нові параметри гнучкості рішень ВРП та ВККС щодо конкурсних процедур.

В решті-решт, випробовування такої моделі у господарській юрисдикції (а її запровадження можна було б синхронізувати із вступом в силу приписів Закону України від 29.06.2023  №3200-IX) та аналіз результатів дозволив би у подальшому розповсюдити подібний алгоритм вирішення проблеми рівномірного розподілу навантаження на адміністративну юрисдикцію (принаймні, на ті категорії справ, суб’єкти-учасники яких (державні органи та юридичні особи) зобов’язані зареєструвати персональні електронні кабінети). Вважаю, що такий «міжюрисдикційний трансферт управлінських технологій» дозволив би набагато швидше і якісніше вирішити, наприклад, проблему дотримання розумних строків завершення розгляду справ ліквідованого  ОАСК. Подальша «цифровізація» населення (можливо, через створення додаткового сервісу з можливостями подання персоніфікованих електронних звернень до суду та проведення відео-конференцій для судових засідань у ЦНАП-ах) дозволила б поступово розповсюдити осучаснення підходів до територіальної підсудності і у справах цивільної юрисдикції.

Оперативне та ресурсозаощадливе підвищення функціональної ефективності на рівні апеляційної інстанції у господарській юрисдикції, з моєї точки зору, вже сьогодні може бути забезпечено розширенням сфери письмового провадження, коли виклик у судові засідання не здійснюється і рішення суду першої інстанції переглядається за поданими сторонами письмовими скаргою та запереченнями на неї. Вважаю, що це не призведе до зниження права «на ефективний доступ до суду» у розумінні ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950, оскільки апеляційний суд має надати оцінку аргументам сторін незалежно від форми їх викладення (письмово чи усно в засіданні), а, у разі обґрунтованої потреби, все одно зберігається можливість призначення будь-якої справи для розгляду з викликом представників у судове засідання. Натомість, розгляд більшої кількості справ у письмовому провадженні дозволить «оптимізувати логістику» судової колегії щодо справ незначної складності, вивільнивши час для судових засідань з розгляду більш складних випадків.

Для такої оптимізації потрібно лише ввести деякі зміни до ГПК, і це не буде коштувати бюджету нічого. Ось навіть пропоную комплексний варіант редакції законодавчих змін, щоб не обтяжувати законодавця необхідністю їх напрацювання:

1.Доповнити ч.1 ст.267 ГПК п.6-1 наступного змісту: «за клопотанням особи, яка подала апеляційну скаргу, вирішує питання про можливість розгляду такої апеляційної скарги без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання у випадках, які не передбачені частиною 10 статті 270 та частиною другою статті 271 цього Кодексу».

2.Викласти ч.2 ст.267 ГПК у наступній редакції: «Підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6, 6-1 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи подати свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом».

3.Доповнити абз.1 ч.1 ст.268 ГПК фразою наступного змісту: «….або про закриття апеляційного провадження відповідно до статті 264 цього Кодексу».

4.Абзац 1 ч.10 ст.270 ГПК викласти в наступній редакції: «Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову та у справах з немайновими вимогами щодо договорів з ціною менше п’ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи».

5.Абзац 1 ч.2 ст.271 ГПК викласти в наступній редакції: «Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 2,3,4, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, а також на ухвали у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, розмір яких не перевищує п’ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи».

*                *                 *                 *                  *                 *                *                 *

Переконаний, що подібних швидких, простих і дієвих пропозицій – альтернатив радикальним, тривалим та недешевим реформаційним заходам, які завжди чомусь мають підвищену популярність без ґрунтовного прорахунку і усвідомлення всіх наслідків (таких, які перетинають точку «неповернення»)  - може бути запропоновано суспільству з  боку суддівського корпусу чимало. І вони варті уваги та обговорення, адже судді це теж частина суспільства, яка також прагне кращого загального для усіх громадян добробуту, але, принаймні у сфері своєї компетенції «трохи» глибше розуміється на існуючі вади та перешкоди необхідної оптимізації діяльності судової системи і не менше інших учасників суспільних відносин зацікавлена у її ефективному функціонуванні.

[1] Значення, хоча і з меншою питомою вагою, матиме обов’язкова процесуальна вимога щодо колегіального розгляду справ та певна кількість справ, які розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції (видача наказів на примусове виконання рішень третейських судів та скасування таких рішень).

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Нестандартный подход к разделу имущества и получению алиментов при разводе – прямой эфир
Telegram канал Sud.ua
Нестандартный подход к разделу имущества и получению алиментов при разводе – прямой эфир
Главное о суде