Аналіз деяких аспектів адміністративного контролю у сфері державної реєстрації на відповідність Конституції України

Олена Кирилюк

кандидат юридичних наук,

перший віцепрезидент Нотаріальної палати України,

приватний нотаріус, спеціально для «Судово-юридичної газети»

Перш ніж переходити до характеристики сучасного стану контролю у сфері державної реєстрації, розглянемо історію інституту державної реєстрації.

Першим нормативно-правовим актом в історії незалежної України, який став основою для правового регулювання сфери державної реєстрації стала Постанова Кабінету Міністрів України від 27.02.1995 року № 150, якою було затверджено Концепцію розвитку житлово-комунального господарства в Україні. На підставі Концепції 13.12.1995 року наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству було затверджено Правила державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних і фізичних осіб (далі – Правила). Державній реєстрації підлягали об'єкти нерухомого майна, а реєстрацію здійснювали державні підприємства – бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів (пункт 1.4 Правил). Згідно з пунктом 4.1 Правил визначалося, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності.

18 лютого 1998 року Кабінет Міністрів України затвердив нову постанову «Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно». На її виконання було прийнято наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 року № 121 «Про затвердження Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб». В цілому порядок державної реєстрації інструкцією змінено не було.

Концептуальні зміни сталися в системі державної реєстрації з прийняттям 16.01.2003 року Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 182 ЦК України було встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. В статті 334 ЦК України було визначено, що слід вважати моментом набуття права власності. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (редакція статті від 16.01.2003 року).

01 липня 2004 році для врегулювання правовідносин у сфері державної реєстрації нарешті було прийнято закон, а саме Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (далі – Закон). Цей Закон регулював відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості. Починаючи з 2004 року державна реєстрація прав власності, інших речових прав на нерухомість, їх обмежень, правочинів щодо нерухомого майна почала здійснюватися державними реєстраторами.

З 01.01.2013 року набрали чинності деякі положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно» від 04.07.2012 року. Зміст цих змін стосувався в тому числі наділення повноваженнями державного реєстратора нотаріусів.

До 2016 року єдиною формою контролю за діяльністю державних реєстраторів (бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади) був судовий контроль. Тобто для визнання незаконними дій вище вказаних суб’єктів необхідно було подавати позов до суду. Однак 01.01.2016 року Закон було викладено в новій редакції та доповнено його зміст статтею 37 «Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав». Починаючи з 01.01.2016 року рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав стало можливим оскаржувати крім суду, також і до Міністерства юстиції України та його територіальних органів.

Переходимо до аналізу відповідності Конституції України сучасного адміністративного контролю у сфері державної реєстрації.

1. Відповідність санкцій під час здійснення адміністративного контролю статті 61 Конституції України: ніхто не може бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до підпунктів 4-6 частини 7 статті 37 Закону у разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав) іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення у тому числі про:

- тимчасове блокування або про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

- притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

- направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Аналогічна за змістом норма міститься в частині 7 статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» при проведенні державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі – Єдиний державний реєстр).

Таким чином, за аналогічні порушення у сфері державної реєстрації до державних реєстраторів може бути застосоване тимчасове блокування або анулювання доступу до Державного реєстру прав та/або до Єдиного державного реєстру, а до нотаріусів також окрім цих заходів може застосовуватися ще додаткова санкція – анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.

У свою чергу анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю тягне за собою анулювання доступу до всіх реєстрів.

Слід зазначити, що доступ до професії нотаріуса передбачає складання досить складного багаторівневого іспиту, який передбачає перевірку широкого спектру питань, вирішення практичних завдань і передбачає наявність глибоких знань законодавства не тільки у сфері державної реєстрації, оскільки не всі нотаріальні дії вимагають доступу до реєстру, тому застосування санкції у вигляді анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, окрім анулювання доступу до реєстрів є подвійною відповідальністю, яка прямо заборонена Конституцією України.

Крім того, у разі застосування санкції за порушення у сфері державної реєстрації, яке має наслідком анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю припиняється право нотаріуса на здійснення нотаріальної діяльності, чим порушуються норми статті 43 Конституції України, згідно з якою кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, в тому числі у контексті незаконного звільнення.

Дана невідповідність Конституції України була загострена новими обмеженнями введеними регулятором під час воєнного стану. Так постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 р. № 480 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо діяльності нотаріусів та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану» було внесено відповідні зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (далі – постанова КМУ №164). Даними змінами було передбачено створення переліку нотаріусів, якими в умовах воєнного стану вчиняються нотаріальні дії щодо цінного майна (далі – перелік), який затверджується Міністерством юстиції України.

Нотаріальне посвідчення договорів щодо відчуження, поділу (виділу) нерухомого майна, об’єкта незавершеного будівництва або майбутнього об’єкта нерухомості (далі - нерухоме майно), спадкових договорів, договорів іпотеки, про заміну кредитора (відступлення прав вимоги) за кредитним договором та/або договором іпотеки, задоволення вимог іпотекодержателя, встановлення довірчої власності на нерухоме майно, визначення розміру часток у праві спільної власності, договорів поділу спільного майна подружжя (виділу з нього), позички, найму (оренди), лізингу будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на строк не менш як три роки, відчуження цінних паперів, корпоративних прав, у тому числі договорів про внесення змін до таких договорів або їх розірвання (припинення), довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, управління і розпорядження цінними паперами, корпоративними правами, на право доступу до індивідуального банківського сейфа, засвідчення справжності підпису на актах приймання-передачі частки (частини частки) у статутному (складеному) капіталі (статутному фонді) юридичної особи, а також видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього з подружжя) на підставі їх спільної заяви, свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (електронних аукціонів), у тому числі тих, що не відбулися (далі - нотаріальні дії щодо цінного майна), на даний час дозволено здійснювати виключно нотаріусами включеним до даного переліку.

Умовами включення до переліку є відповідність нотаріусів критеріям наведеним в підпункті 9 пункту 1 Постанови КМУ №164. Серед даних критеріїв в редакції постанови КМУ №164 зі змінами, що набрали чинності 23 травня 2023 року, є те, що:

- після 1 січня 2020 р. щодо нотаріуса Міністерством юстиції не приймалося рішення про анулювання або не менше двох рішень про блокування (принаймні два з яких на строк більше двох місяців) доступу до Державного реєстру прав, крім рішень, які скасовано (визнано протиправними або нечинними) рішенням суду, яке набрало законної сили (нотаріус, який не відповідає лише цьому критерію, включається до переліку із застереженням про заборону нотаріального посвідчення ним договорів щодо відчуження, поділу (виділу) нерухомого майна, спадкових договорів, договорів іпотеки, про заміну кредитора (відступлення прав вимоги) за кредитним договором та/або договором іпотеки, задоволення вимог іпотекодержателя, встановлення довірчої власності на нерухоме майно, визначення розміру часток у праві спільної власності, договорів поділу спільного майна подружжя (виділу з нього), позички, найму (оренди), лізингу будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на строк не менш як три роки, відчуження цінних паперів, у тому числі договорів про внесення змін до таких договорів або їх розірвання (припинення), довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, управління і розпорядження цінними паперами, на право доступу до індивідуального банківського сейфа, а також видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього з подружжя) на підставі їх спільної заяви, свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (електронних аукціонів), у тому числі тих, що не відбулися);

- після 1 січня 2020 р. щодо нотаріуса Міністерством юстиції не приймалося рішення про анулювання або не менше двох рішень про блокування (принаймні два з яких на строк більше двох місяців) доступу до Єдиного державного реєстру, крім рішень, які скасовано (визнано протиправними або нечинними) рішенням суду, яке набрало законної сили (нотаріус, який не відповідає лише цьому критерію, включається до переліку із застереженням про заборону нотаріального посвідчення ним договорів щодо відчуження цінних паперів, корпоративних прав, у тому числі договорів про внесення змін до таких договорів або їх розірвання (припинення), довіреностей на право управління і розпорядження цінними паперами, корпоративними правами, на право доступу до індивідуального банківського сейфа, засвідчення справжності підпису на актах приймання-передачі частки (частини частки) у статутному (складеному) капіталі (статутному фонді) юридичної особи).

Також підпунктом 14 пункту 1 постанови КМУ №164 передбачено, що у разі виявлення невідповідності нотаріуса, включеного до переліку, критеріям, визначеним підпунктом 9 пункту 1 постанови КМУ №164, вчинення ним грубого порушення закону або постанови Кабінету Міністрів України, якою визначаються особливості нотаріальної діяльності в умовах воєнного стану, Міністерство юстиції невідкладно приймає обґрунтоване рішення про виключення такого нотаріуса з переліку або про внесення відповідного застереження до переліку.

Таким чином, на даний час у разі отримання двох чи більше санкції у вигляді тимчасового блокування доступу до реєстрів (принаймні два з яких на строк більше двох місяців) навіть, якщо строк цих блокувань вже закінчився нотаріус повторно притягається до відповідальності, оскільки не включається до переліку і не може вчиняти нотаріальні дії щодо цінного майна. Це є по суті притягненням до одного виду відповідальності за одне й те саме правопорушення.

На першому етапі запровадження даних обмежень обґрунтуванням було те, що державні органи не здійснюють в повній мірі свої повноваження через початок повномасштабного вторгнення. Наразі, всі державні органи на підконтрольній території здійснюють свої повноваження. Останніми змінами до постанови КМУ №164 введена повна заборона вчинення нотаріальних дій нотаріусами, робоче місце (контора) яких розташовано в межах тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення тимчасової окупації. Таким чином, повністю відпала необхідність існування критеріїв, які пов’язують застосування санкцій у вигляді тимчасового блокування доступу до реєстрів, з правом нотаріуса вчиняти нотаріальні дії щодо цінного майна, тим самим порушуючи статтю 61 Конституції України.

За таких обставин можна вести мову також про суперечність зі статтею 58 Конституції України, відповідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ввівши повторну юридичну відповідальність за одні і ті самі порушення, якої не існувало на момент вчинення даних порушень, регулятор фактично застосовує зворотню дію в часі норм постанови КМУ №164, які стосуються критеріїв до нотаріусів, яким дозволено вчиняти нотаріальні дії з цінним майном.

Науковці зазначають (Науково-правова експертиза Науково-навчального інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка» від 01.11.2008 року №64-13-106), що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади можуть діяти виключно в межах, у спосіб та в порядку, визначених в законодавстві України. Тобто по відношенню до суб’єктів вданих повноважень в законодавстві діє принцип так званої «абсолютної зв’язаності». Це означає, що у випадку, якщо в законодавстві не передбачена певна процедура, то орган не вправі обирати алгоритм дій на власний розсуд. Особливо це стосується процедури притягнення до відповідальності за порушення законодавства. У випадку притягнення до відповідальності особа зазнає обмежень своїх прав, гарантованих їй Конституцією України. Ці обмеження можуть бути майновими, організаційними, фізичними тощо. Однак, враховуючи правообмежувальний характер заходів державного примусу, по відношенню до них повинен діяти принцип верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності: особа, до якої можуть бути застосовані санкції повинна знати, за які діяння вони застосовуються, в чому вони полягають, які є підстави для виключення відповідальності тощо. Необхідність у таких знаннях обумовлена в тому числі можливістю оскаржувати порушення встановленого в законодавстві порядку притягнення до відповідальності. Існуючий порядок застосування такого виду санкції як тимчасове блокування доступу до реєстру не містить ряду необхідних складових. Так, в законодавстві відсутні максимальний та мінімальний строк, на який може бути заблоковано доступ. Також в законодавстві не передбачено підстав для диференціації відповідальності. Окрім того, відсутні обставини, які пом’якшують або обтяжують відповідальність. Таким чином, Колегія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації та Міністерство юстиції України, анулюючи доступ державним реєстраторам до реєстрів та застосовуючи інші санкції, діє виключно з власних суб’єктивних переконань та не керується жодними положеннями законодавства.

Таким чином, існуючий порядок накладення санкцій на реєстраторів не відповідає верховенству права (складовою якого є правова визначеність), закріпленого в статті 8 Конституції України, а також порушує встановлені в статті 19 Конституції України обмеження щодо діяльності органів державної влади. Як наслідок, відсутність розмежування санкцій з порушеннями не відповідає Конституції України.

2. Відповідність процедури розгляду скарг в ході здійснення адміністративного контролю частині 5 статті 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, та статті 57 Конституції України, якою кожному гарантується право знати свої права і обов'язки, та відповідність повноважень Міністерства юстиції України щодо здійснення адміністративного контролю частині 1 статті 124 Конституції України, відповідно до якої делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Процедура здійснення Мін’юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін’юсту регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 р. № 1150), якою затверджено «Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції» (далі – Порядок 1128).

Абзац другий пункту 8 Порядку 1128 передбачає у разі встановлення очевидних порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора можливість розгляд скарги невідкладно без колегіального розгляду.

Якщо розгляд скарги проводиться невідкладно і без колегіального розгляду очевидно, що державного реєстратора не запрошують на розгляд скарги, при розгляді скарги не надається можливість надати пояснення, в тому числі скористатися правом захищати свої права, чим порушуються статті 55, 57 Конституції України. Порядок 1128 також не наводить визначення поняття «очевидних порушень».

Абзацом 2 частини 10 Порядку 1128 дозволено не оприлюднювати інформацію про дату, час і місце засідання колегії, що проводиться після відкладення розгляду скарги або для повторного розгляду скарги у визначених законодавством випадках. Абзацом 5 частини 10 Порядку 1128 під час дії воєнного стану дозволено проводити розгляд скарг у сфері державної реєстрації без участі заінтересованих осіб.

Дані норми також позбавляють нотаріуса можливості надавати пояснення, знати про свої права і обов’язки, надавати обґрунтування по суті скарги і залучатися до розгляду питання, яке відіграє ключову роль у провадженні незалежної професійної діяльності, що є порушенням права на захист, а, отже, порушенням статей 55, 57 Конституції України.

На думку науковців, яка викладена в Науково-правовій експертизі Науково-навчального інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка» від 01.11.2008 року №64-13-106, встановлення на законодавчому рівні процедури заочної перевірки державного реєстратора та заочного застосування санкцій не відповідає Конституції України, з огляду на порушення встановлених гарантій прав та свобод людини, а саме норм статей 55, 57 Конституції України.

Абзацом третім пункту 2 Порядку 1128 передбачено забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін’юстом чи його територіальними органами. Склад колегій затверджується Мін’юстом чи відповідним територіальним органом. Разом з тим, питання того, яким чином обирається склад колегії для розгляду тієї чи іншої скарги ніяким чином не врегульовано, що містить значні корупційні ризики. Під час судового розгляду в процесуальних кодексах чітко зафіксована процедура автоматичного розподілу справ і порушення даної процедури є кримінально карним діянням. Саме тому згідно з частиною 1 статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Сама по собі «колегіальність» колегії викликає також питання, адже до її складу входять посадові особи, які у своїй більшості перебувають у підпорядкуванні між собою, що безсумнівно не може не відображатися на їх незалежності та неупередженості.

Пунктом 17 Порядку 1128 передбачено, що рішення, дії або бездіяльність Мін’юсту можуть бути оскаржені до суду.

Разом з тим абзац другий пункту 17 Порядку 1128 встановлює, що у разі скасування судом рішення Мін’юсту за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін’юст забезпечує новий розгляд такої скарги відповідно до цього Порядку.

Слід зазначити, що до 22 червня 2022 року дана норма існувала в іншій редакції, яка передбачала повторний розгляд скарги у разі скасування судом рішення Мін’юсту за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації. Однак, Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва № 640/28969/20 від 20.10.2021 (Постановою Касаційного Адміністративного Суду Верховного Суду від 18 травня 2023 року Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року у справі № 640/28969/20 залишити без змін) пункт 17 в редакції Постанови КМ № 288 від 15.04.2020 - було визнано протиправною та нечинною.

Нова редакція пункту 17 Порядку 1128 фактично нівелює рішення адміністративного суду, оскільки дозволяє Мін’юсту проводити новий розгляд скарги у разі скасування судом рішення Мін’юсту, чим в свою чергу також суперечить частині 1 статті 124 Конституції України, відповідно якої делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

3. Відповідність Конституції України повноваження Міністерства юстиції України скасовувати рішення державного реєстратора.

16 листопада 2022 року Конституційний Суд України Рішенням у справі № 3-270/2019(6302/19за конституційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Одестеплокомуненерго» щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (щодо непорушності права власності) ухвалив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255-IX, а саме «скасування рішення державного реєстратора». Окремий припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255-IX, також визнаний неконституційним.

Обґрунтуванням визнання неконституційними даних повноважень Міністерства юстиції України на думку науковців є те, що коли Мін’юст скасовує рішення державного реєстратора про державну реєстрацію або відмову у державній реєстрації того чи іншого речового права, то дається оцінка не тільки законності дій реєстратора, але і зачіпаються інтереси особи, щодо якої були проведені реєстраційні дії та яка була/стала носієм права власності чи припинила реєстрацію/зареєструвала суб’єкт господарювання. Тобто, має місце нормативно-закріплене втручання органу виконавчої влади у правовідносини щодо здійснення права власності на найбільш економічно цінні об’єкти земельні ділянки та інші види нерухомості, а також втручання з боку органу виконавчої влади в свободу здійснення підприємницької діяльності. Дакі дії органу виконавчої влади є проявом неналежного урядування і порушує принцип правової визначеності, що в свою чергу може мати наслідками цілої низки справ в ЄСПЛ проти України.

03.05.23 було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення непорушності майнових прав», який набрав чинності 22.07.2023 року в результаті якого повноваження Міністерства юстиції України щодо скасування рішень держаних реєстраторів було змінено на анулювання рішень держаних реєстраторів. Слід зазначити, що законопроєкт № 9156-д проходив розгляд у Верховній Раді України за скороченою процедурою: 01 травня він був зареєстрований, а 03 травня вже прийнятий одразу у двох читаннях.

В результаті змін повноваження щодо скасування замінили повноваженням щодо анулювання рішень реєстраторів. При цьому в зауваженнях Головного науково-експортного управління Верховної Ради України наголошено на необхідності уточнення в чому полягає різниця між скасуванням і анулюванням. Автор статті розділяє позицію Головного науково-експортного управління Верховної Ради України щодо нерозуміння різниці між цими повноваженнями і вбачає це формальним обходом рішення Конституційного суду України, що може суттєво загострити ситуацію з правами скаржників і лише створить ілюзію захисту прав та закладе шпарину для майбутніх справ в Верховному Суді та Європейському суді з прав людини.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову передбачає наявність трьох незалежних гілок державної влади. Між ними існує механізм стримувань і противаг, який забезпечує неможливість надмірної концентрації влади в одних руках або в одному із владних інститутів. Правосуддя в Україні мають здійснювати виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Для забезпечення законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, незалежності суддів, гласності розгляду справи та повної фіксації технічними засобами, об'єктивної істини, змагальності сторін, обов'язковості рішень суду тощо порядок розгляду справ в судах регулюється процесуальними кодексами. Суди мають повноваження вирішувати спори про право, без вирішення яких досить часто неможливо розглянути скаргу колегією. Враховуючи вищевикладене, на нашу думку, єдиним конституційним способом контролю у сфері державної реєстрації є судовий контроль. Сподіваємося, що Верховна Рада України повернеться вже найближчим часом до приведення у відповідність Конституції України законодавства у сфері контролю за державною реєстрацією, адже суди нещодавно вже отримали доступ до Державного реєстру прав, а Міністерство юстиції України ініціює відповідні зміни до постанови КМУ №164 в частині виключення критеріїв, яким мають відповідати нотаріуси для повноцінної роботи, як таких, які втратили актуальність адже органи юстиції в повній мірі відновили перевірки в сфері нотаріату.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.