Верховний Суд вказав на обов’язок Верховної Ради України надати на запит публічну інформацію, що знаходиться у її володінні

20:00, 12 травня 2024
Обов’язок Верховної Ради надавати на запит публічну інформацію – позиція Верховного Суду.
Верховний Суд вказав на обов’язок Верховної Ради України надати на запит публічну інформацію, що знаходиться у її володінні
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Верховний Суд, розглянувши як суд першої інстанції справу за позовом фізичної особи до Верховної Ради України про визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності, зобов’язання вчинити дії, частково задовольнив позов, зокрема визнав протиправною бездіяльність парламенту щодо нерозгляду запитів позивача на інформацію та зобов`язав розглянути такі запити.

У цій справі Суд встановив, що позивач за допомогою інтернет-ресурсу «Доступ до правди» створив і направив до ВРУ запити на доступ до публічної інформації про єдине громадянство в Україні, в яких просив надати відомості про нормативно-правовий акт, яким скасовано або визнано недійсним норму статті 4 Конституції України про єдине громадянство в Україні; надати електронну копію нормативно-правового акта, яким скасовано або визнано недійсним норму статті 4 Конституції України про єдине громадянство в Україні; надати відомості про рішення КСУ, яким розтлумачено норму статті 4 Конституції України в контексті дозволу громадянам України отримувати та мати громадянство іншої держави одночасно з громадянством України; надати електронну копію такого рішення; відомості про нормативно-правові акти, якими всупереч нормі статті 4 Конституції України дозволено громадянам України, які перебувають на посадах (є посадовими та службовими особами) в органах державної влади та місцевого самоврядування мати одночасно з громадянством України громадянство інших держав.

У відповідь на своє звернення позивач отримав лист ВРУ, в якому остання роз’яснила правила подання інформаційних запитів у електронній формі. Виконуючи вказані у листі ВРУ рекомендації, позивач повторно направив запит аналогічного змісту в електронній письмовій формі із всіма реквізитами електронного документу, підписаний електронним цифровим підписом, за електронною поштовою адресою [email protected].

Натомість, відповідач у відповідь на направлений запит надіслав повідомлення під назвою «RE: Інформація про належні способи подання документів різних видів до Верховної Ради України та Апарату», в якому повторно роз`яснив про належні способи подання документів різних видів до ВРУ та її Апарату з посиланням на пункт 218 Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 08 лютого 2021 року № 19.

Не погоджуючись з такою відповіддю та вважаючи, що ВРУ протиправно не розглянула інформаційний запит позивача по суті, останній звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції.

Частково задовольняючи позовні вимоги, Суд керувався положеннями Конституції України, законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про Регламент Верховної Ради України», а також Положенням № 19, на підставі яких дійшов висновку, що розпорядник публічної інформації зобов’язаний надати повну та достовірну інформацію на запит, який йому адресований; відмова в задоволенні запиту можлива лише з виключних підстав, передбачених частиною 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Суд також врахував практику ЄСПЛ у цій категорії справ.

Зокрема, у рішенні в справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, п. 46) Велика Палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах стосовно доступу до публічної інформації та виокремила такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості; 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).

Крім того, Суд звернув увагу, що ЄСПЛ у справі «Бубон проти рф» (заява № 63898/09, п. 41, 44) наголосив, що при вирішенні питання порушення статті 10 Конвенції у разі оскарження дій розпорядника інформації Суд має встановити, чи у цій справі відповідні національні органи володіли інформацією, про яку запитував заявник. Суд у цій справі також наголосив на тому, що запитувана інформація має бути готовою і доступною і не потребувати обробки та узагальнення.

Суд також врахував, що у рішенні «Угорське об`єднання громадських свобод проти Угорщини» (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, заява № 37374/05, п. 26), ЄСПЛ зазначив, що Суд нещодавно наблизився до ширшого розуміння поняття «свобода одержувати інформацію» і відповідно до визнання права на доступ до інформації». ЄСПЛ також підкреслив, що запитана інформація була вже готова і могла бути надана, відтак, перешкоджаючи наданню публічної інформації, держава Угорщина вчинила порушення статті 10 Конвенції.

Суд встановив, що позивач у своєму запиті просив надати інформацію, зокрема стосовно чинності положень Конституції України, що стосуються єдиного громадянства в Україні, а також про наявність рішень КСУ, якими розтлумачено відповідні положення.

З урахуванням вищенаведених положень законодавства та практики ЄСПЛ, Верховний Суд дійшов висновку, що для правильного вирішення спірних правовідносин, що виникли у цій справі, важливо встановити, чи є запитувана інформація готовою та доступною, і чи знаходиться остання у володінні суб`єкта, до якого звернувся позивач із відповідним запитом.

З огляду на те, що значна частина запитуваної позивачем інформації знаходиться у володінні відповідача, є готовою та доступною і могла бути надана, Суд констатував, що відповідач обмежився посиланням на пункт 218 Положення № 19, який визначає, що у разі надходження листа, який не є запитом на інформацію, він не підлягає реєстрації та розгляду, не зазначив, жодних мотивів для власного висновку про те, що отримані запити позивача не є запитами на інформацію. Крім того, будь-яких вказівок на те, які недоліки необхідно усунути позивачу, як запитувачу інформації, вказаний лист також не містить.

На підставі вищезазначеного, Верховний Суд дійшов висновку, що листи ВРУ, надіслані у відповідь на запити позивача, свідчать про нерозгляд останніх в установленому Законом України «Про доступ до публічної інформації» порядку і, як наслідок, протиправну бездіяльність відповідача щодо розгляду надісланих позивачем запитів.

За результатом розгляду цієї справи Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого у відповідь на запит, скерований до ВРУ, може бути надана інформація з числа відомостей, розміщених на офіційному вебсайті та інших вебресурсах ВРУ, яка знаходиться у володінні ВРУ та була отримана або створена у процесі реалізації цим органом повноважень, передбачених законодавчими актами України; такою є, зокрема інформація про чинну редакцію Конституції України, яка розміщена на офіційному вебсайті ВРУ, а також про наявність у тексті Конституції України посилань на рішення КСУ, якими здійснено офіційне тлумачення її положень.

Рішення Верховного Суду від 11 березня 2024 року у справі №990/335/23 (адміністративне провадження №П/990/335/23).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Відповідальності за порушення правил військового обліку не уникнути – ефір на Право ТВ
Telegram канал Sud.ua
Відповідальності за порушення правил військового обліку не уникнути – ефір на Право ТВ
Головне про суд
Сьогодні день народження святкують
  • Руслан Гринчук
    Руслан Гринчук
    суддя Хмельницького апеляційного суду
  • Надія Губенко
    Надія Губенко
    суддя Верховного Суду у Касаційному господарському суді